Тому що мова передавався з уст в уста і давним давно білоруський мова була заборонена але всерівно вона дійшла
Вечері я гуляла з друзями в парку і побачила на лаві забуту книгу. Мені
стало цікаво і я розгорнула її. Книжка була у стилі фентезі і це мені
сподобалось, якийсь у цьому був таємний зміст. Я забрали книжку додому і
з захопленням прочитала за декілька днів, книжка виявилась дуже
цікавою. Потім, я щовечора приходила до парку і сідала на ту саму лаву, в
очікуванні зустріти господаря книжки. Одного вечора мені пощастило, я
дізналась де живе дівчинка, яка згубила книжку. Це був невеликий
будинок, поблизу парку. Я поклала книжку у поштову скриньку і пішла.
Через декілька днів доля звела мене з цією дівчинкою ще раз. Ми
зустрілися біля магазину і познайомились. Її звали світлана. Хоч досі
ніхто не знає про мою добру справу, та ми з Світланою багато розмовляли
і знайшли чимало спільного в нашому світогляді і інтересах. Тепер ми
справжні друзі. Ось така в мене була історія і я завдячую їй маленькій
книжці, що я вирішила повернути.
1.Зібрано.
2.вивчено
3 прибрано
4. Показано
Одного разу я почула пісню на вірші улюбленої Ліни Костенко «Люди, будьте взаємно красивими». Я слухала цей твір постійно. Знову і знову..
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками..
В плей-листі було написано, що співає Ольга Богомолець. Я не знала, хто ця жінка. Але я пила пісню, музику, вірші, голос, і відірватися не могла.
Пройшов рік, може два.. Трапився Майдан. Одного разу я побачила на сцені лікаря. Трошки втомлена, трошки засмучена, вона вчила нас, як зігрітися в мороз, піднімала наш бойовий дух та висвітлювала наші душі своєю сонячною посмішкою, співала з нами вночі гімн та колядки. Тоді стало зрозумілим, — це саме та жінка, чий голос я постійно слухала..
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
—Люди, будьте взаємно ввічливі!
Чесна, смілива, сильна, проста, вона завжди була поруч. Допомагала, рятувала, підтримувала. Її не пускали на сцену, бо вона не угодна політикам і каже те, що відчуває, а не те, що потрібно. Але завжди, коли Ольга пробивалася до мікрофона, — немов сонечко виходило вночі.. І ставало не так холодно, не так страшно, не так безнадійно..
В мене часто питали, кого я бачу лідером, якому можна довірити Україну. Я відповідала, що лідерів виковує, виховує Майдан. Звісно, я навіть не могла собі уявити, що один з цих лідерів візьме на себе саме зараз таку велику відповідальність і порине в бруд політики, рятувати, лікувати пограбовану, покатовану державу. Коли я дізналася, що Ольга Богомолець зареєструвалася кандидатом у президенти, для мене це стало великою радістю. Сподіваюсь, народ України підтримає Ольгу, як вона підтримує людей. Інакше тоді не треба скаржитися, що нами постійно правлять негідники — ми ж самі їх обираємо. Вірю, що в цей раз ми дамо шанс Людині.
..і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
—Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!