Сидиш на березі моря. Десь в тебе над головою зірки... Чуєш прибой. Загадково на вулиці. Хоч вечір, але чайки продовжують гомоніти. І гарне чудо стає перд тобою. Голубооке диво - море, його песчані береги, зірки вибльоскують на його поверхні. І так стає гарно на душі... Хочеш зупинити час, та дивитися на цю красу вічно. Але ж... Через годину вже світанок... Ти розумієш це, але не можеш відірвати погляд...
<span>Кожна людина має крила. Не поспішайте заперчувати і відшукувати у себе на спині пір*їсті крила. Вони невидимі - духовні - і складаються(за трактуванням Ліни Костенко) з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, вічних поривань, щирості до роботи, щедрість на турботи, пісні, надії, поезії і мрії.</span>
Конечно нужно доделывать свои дела! Только представьте что было бы если мы не доделывали свои дела. А началось бы все с самого простого мама бы попросила нас убрать свои игрушки а мы бы недоделали то что начали. Все бы спотыкались об наши игрушки. А потом и вовсе не доделывали свои домашним задания. А ват представьте доктор не до делал операцию. По этому обязательно!
І знову осінь. Останні пожовклі лимточки опадають на землю. Легкий, та вже холодний вітерець колихає безлисті дерева. Десь у небі чується тужливе прощання журавлів з рідною землею. У саду під яблунею лежать перестиглі яблука, про які усі забули. Уздовж стежини стелиться уже пожовкла трава. Легкий накрапає дощик з темного від хмар неба. У калюжах відзеркалюється чаруюча осіння краса.
Усе довкола готується до зимового сну. Білка-пустунка поспіхом збирає останні горіх. Її шерсть уже має сіруватиу віттінок. Повітр'я уже наповнене осіньою прохолодою.
Природа готується до приходу зими.