-<span>Зозуля має довге тіло — 40 сантиметрів, крила — 22 см, закруглений хвіст
(на кшталт сходинок) розміром 18 см. Хвіст майже дорівнює довжині
гострого довгого крила і це ніби збільшує загальний розмір птаха. Вага
зозулі — до 100 г .</span><span>Забарвлення переважно сіре. мають спину та хвіст темно-сірі, горло, зоб, груди світло-сірі,
інший бік пір'я білий з темною поперечною смугою, дзьоб чорнуватий, ноги
короткі. буроваті зверху, вохристий наліт на ,
спина іржаво-руда з широкими чорними і вузькими білими поперечними
смугами. . Молоді птахи сіруваті зверху, руді з темною смугою по всьому тулубу.</span>
<span>Яка чудова рання осінь! Що це за стукіт лунає в лісі? Це дятел лікує дерево. Що за шурхіт у кущах? Хто це фиркає? Їжачок. Він знайшов яблучко.</span>
ГОНЧАР
За вікнами згасає день. А може, то тільки здається старо-му Сахронові... Занеміг старий гончар, лежить на дерев’яному
ліжкові. В хаті вечорова сутінь...
Сонце майже навкруг обійшло дідову хату і вже в приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп
проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і полицю,
що темніла на білій стіні.
У миснику і на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці — все це зробив дід Сахрон
своїми руками. З глини народилися вони... Для нього всі ці гончарні
вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ...
Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і завертівся
його круг. Навчався в самого Пошивайла Тараса, знаменитого
майстра, якого знали на всіх ярмарках...
Від Пошивайла і перехоплював науку малий Сахрон. Мав
особливе відчуття до глини...
Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний,
трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з доброго родовища
була та, щоб вимішана старанно, не густа і води не було в ній за -йвої. І вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами
зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав обома руками
той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх,
формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у сиру глину тепло долонь своїх і жар своєї душі.
Стінки того виробу мусили бути не товсті і не перетончені,
рівними, як сталевий лист під умілою рукою ковали.
І вже так старався гончар, щоб не було по боках жодного
бугрика чи виїмки. І виходили з-під його рук не просто горшки,
макітри, виходила пісня, витворена з глини. Загартована в печах
на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до
себе дівчат і молодиць.
А ще, бувало, як розмалює сам глечика, вазу чи куманця
маками, пшеничними колосками, жолудями а чи пелюстковим
цвітом соняхів, жар-птицями та жайворонням, то вже й сам не
вірить, що це його робота. Якими тільки барвами не грала його
одухотворена глина, якими звуками не видзвонювала. Радувала
вона і слух, і зір, і душу...
Золота каблучка для золотої людини.
Золота каблучка у шкатулці.
Наш Петро золота людина.
Учні класу підготували нову лялькову виставу . Оля і Оксана зшили для наших ляльок костюми. Юрко та Микита намалювали яскраву афішу . Андрій та Яна зробили красиві декорації .