ГОНЧАР За вікнами згасає день. А може, то тільки здається старо-му Сахронові... Занеміг старий гончар, лежить на дерев’яному ліжкові. В хаті вечорова сутінь... Сонце майже навкруг обійшло дідову хату і вже в приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і полицю, що темніла на білій стіні. У миснику і на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці — все це зробив дід Сахрон своїми руками. З глини народилися вони... Для нього всі ці гончарні вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ... Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і завертівся його круг. Навчався в самого Пошивайла Тараса, знаменитого майстра, якого знали на всіх ярмарках... Від Пошивайла і перехоплював науку малий Сахрон. Мав особливе відчуття до глини... Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний, трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з доброго родовища була та, щоб вимішана старанно, не густа і води не було в ній за -йвої. І вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав обома руками той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх, формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у сиру глину тепло долонь своїх і жар своєї душі. Стінки того виробу мусили бути не товсті і не перетончені, рівними, як сталевий лист під умілою рукою ковали. І вже так старався гончар, щоб не було по боках жодного бугрика чи виїмки. І виходили з-під його рук не просто горшки, макітри, виходила пісня, витворена з глини. Загартована в печах на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до себе дівчат і молодиць. А ще, бувало, як розмалює сам глечика, вазу чи куманця маками, пшеничними колосками, жолудями а чи пелюстковим цвітом соняхів, жар-птицями та жайворонням, то вже й сам не вірить, що це його робота. Якими тільки барвами не грала його одухотворена глина, якими звуками не видзвонювала. Радувала вона і слух, і зір, і душу...
За́мок Пала́нок (Мука́чівський за́мок) — замок у закарпатському місті Мукачево. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів.Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується. Фортеця мала потрійний захист, і в останньому (третьому) розташовувався замок. У замку були також глибокі підвали в скелях, куди могло сховатися населення. Внизу біля гори розкинулась Паланка, тобто містечко, оточене палями та ровом з водою, завглибшки до 12 стоп. Навколо рову було болото. На території замку було зроблено критий вибитий в скелі колодязь, який виходив до водяного рову. Теодор Корятович за дозволом угорських королів Карла та Людовика близько 1350 року вибудував тут великими зусиллями замок.
Здорово провести час можна в сільській місцевості. Я дуже люблю моє село. У селі я часто ходжу в ліс, на річку чи озеро.Найкраще місце в моєму селі це лісове озеро. Саме тут можна відпочити, позасмагати, покупатися. А рибалить тут, одне задоволення. На піщанім берегу можна насолоджуватися мальовничістю озера. Озеро, як чарівне дзеркало, приховує в собі дуже багато загадок. Про наше озеро складають легенди. Але особливо воно красиве восени.<span>Влітку біля озера можна малювати відмінні пейзажі. Дивишся на озеро, навколишній світ, відчувати легкий подув вітру, приємні сонячні промені.(ну вот)!</span>