Матір - це святе, адже вона з нами упродовж всього життя.Не шанувати її - не шанувати самого себе. Читаючи думу *буря на чорному морі*, я була просто в шоці від неповаги хлопців своєї родини, своєї віри. Але у матері, в Бога, добре серце, вона простила гріхи своїм дітям, тим самим вгамовуючи бурю в морі. Матір потрібно шанувати!
Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874
року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од
Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману.
Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію
розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в
пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його
споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не
засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його
нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875.
Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові
відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір
Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски
Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом
Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той
загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві
зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої
редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним,
спрямовану на вдосконалення твору.
Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.
Може Літопис руський (Повість минулих літ)...
тема - зображення тогочасного життя та подій з життя князів та княгинь
У Лесі Українки можна навчитися смвіливості, гордості, не повторювати її помилки.
У повісті «Маруся» Квітка-Основ’яненко постійно звертався до народної творчості. Фольклорне походження має портрет Марусі, який змальований у віршах народної творчості: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очі — як тернові ягідки, бровоньки — як на шнурочку, личком червона, як що у саду цвіте, носочок … прямесенький, а губоньки — як цвіточки розмиють, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна на ниточці нанизані». І ім’я героїні, і її зовнішність, вдача, передають народні уявлення про красу і якості людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся «до діла невсипуща». Поетична й лірична душа Марусі щиро розкривається в коханні до Василя. Милується своїм Василечком, «як ясочка», червоніє, «як калина», тріпочиться, «як тая рибонька», — «коли б їй крила, полетіла на край світу!» Вражає щирість почуттів Марусі, коли вона звертається до батьків, благаючи не розлучати і з Василем: «Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька моя, перепілочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моїм Василечком.