<span>Землі, каменям, деревам, вогню і водним джерелам слов’яни продовжували поклонятися ще в XV—XVI століттях.Землю слов’яни вшановували не лише в язичницькі часи, але й багато століть потому. Плодючість Землі, її здатність годувати людей робили її в очах людини справжньою матір’ю.Спільні для європейських міфів уявлення про те, що небо і земля — подружжя, що небо запліднює землю дощем і після закінчення терміну вона розроджується новим урожаєм, існували й у слов’ян. В одному з давньоруських заклинань говориться: «Ти, небо, батько, ти, земля, мати». З культом Ма-тері-Землі пов’язаний давній звичай брати з собою рідну землю, вирушаючи в путь, ідучи надовго з дому (наприклад, на заробітки) або переселяючись в інші місця. При цьому жменьку землі вигрібали з-під печі, іншу — з-під стовпа, на якому тримаються ворота, а третю брали з перехрестя доріг. Під час закладання будинку на новому місці жменьку рідної землі висипали під фундамент, вважаючи, що вона захистить від напастей і допоможе родині на чужині.Вшановуючи Матір-Землю, наші предки поклонялися й воді. У давньоруських рукописах можна прочитати про молитви й гадання біля води, про лікування нею, укладення шлюбів і союзів і принесення клятв, жертвопринесення воді, в тому числі й людські.У Стародавній Русі поклонялися багатьом деревам, але перш за все дубові, який був священним деревом громовержця Перуна. Про жертвопринесення дубу свідчили ще візантійські джерела. Під величезним дубом, що ріс на острові Хортиця, слов’яни приносили в жертву живих півнів, шматки хліба і м’ясо.Збереглися відомості про існування в Стародавній Русі священних гаїв. У священних гаях не можна було не тільки вирубувати живі дерева, але й рубати на дрова сухостій і бурелом — усе повинно було згнивати на місці, всередині самого гаю. На гілки священних дерев у якості приношень селяни вішали хустки, стрічки, шматки полотна або рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або як подяку за зцілення. В народі ходила велика кількість оповідань про страшні кари, які спіткали тих, хто намагався зрубати дерево в священнім гаю,— одних знайшла смерть на місці, інші осліпли, зламали руки або ноги, померли від тяжких хвороб.</span>Стародавні слов’яни вшановували камені, вбачаючи в них опору, основу світу, символ світової гори. Пізніше вшановування культових каменів у народній культурі почало пов’язуватися з іменами християнських святих або легендарних героїв: Богородиці, св. Параскеви, преподобного Феодора, св. Афанасія та інших.<span>(353 сл.) (Із книги «Світ міфології»)</span>
Словниковий - сло-вни-ко-вий
Словник - корінь; ов - суфікс; ий - закінчення.
Співрозмовник - спів-роз-мов-ник.
Спів-префікс, розмов-корінь; ник-суфікс; нульове закінчення.
Стовідсотковий - сто-від-сот-ко-вий
Сто-префікс; відсот-корінь; к-суфікс; ов-суфікс; ий-закінчення.
Пишется слово солнце так как к<span>ак правило, при написании слова "солнце" пропускают букву "Л" и пишут "сонце". Так как ее плохо слышно при произношении. Думаю, что проверить слово "солнце" можно словом "солнечный". Букву "Л" там как раз хорошо слышно)</span>
Иноземну мову треба вчити бо: коли я поïду за кордон менi треба будет якось розмовляти з мiсними, Або щось спитати, коли я буду у незнайомому городi.також можливо що я буду вичитися за кордон, Або жить тодi дуже треба знаешь иноземни мовы, не обовязково уси, достаточно анлийскои
<span>Ластівка – це невеличкий гарний птах. Має пір’я темно-синє та біле, голівка - емна, з маленьким гострим дзьобом,
а очі чорні, блискучі. Вона має незвичний та чарiвний хвіст, а на шиї в
неї красива пляма червоного кольору. Вона легко та елегантно
планує в повітрі, хапає на льоту різних мошок, щоб віднести до гнізда
та нагодувати пташенят.
</span>