Наз (хто, що): шістсот сорок сім тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири
Род (кого, чого): шестисот сорока сімох тисяч дев'ятсот дев'яноста чотирьох
Дав (кому, чому): шестистам сорока сімом тисячам дев'ятсот дев'яноста чотирьом
Знах (кого, що): шістсот сорок сім тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири
Оруд (ким, чим): шестистами сорока сімома тисячами дев'ятистами дев'яноста чотирма
Місц (на кому на чому): шестистах сорока сімох тисячах дев'ятистах дев'яноста чотирьох<span>
</span>
Людина (підмет, іменник) завжди (обставина, прислівник) прагне (дієслово, присудок) бути (дієслово, додаток) щасливою (прикметник, означення), незважаючи на(прийменник) дрібні (прикметник, означення) життєві(прикметник, означення) проблеми(додаток, іменник) - відокремлена обставина.
Я дуже люблю мандрувати по рідному краю. ЧУдовий осінній ліс, блакитна річка, білі хмаринки в небі - усе це чудова природа моєї місцевості. А яка архітектура! Безліч музеїв, ботанічних садів -усе це не тільки дуже цікаво а й сприяє моєму розвитку! Я люблю свій край, місце в якому я народився і в якому є місця, яких варто відвідати!
<span>Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками — навдивовижу мати! Уже Павлусь був чималий пахолок1, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було, власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить. «Не ходи, синку, — каже, — холодно, змерзнеш, та ще, крий Боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш». Прийде весна або літо — знов не пуска: «Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме». Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба в неділю поведе до церкви, та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. «Ходім, мамо, додому, — хлипа, — їсти хочу!» То мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благословенія. Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи... Така з неї добра і покірна жінка, а як дійде діло до її Павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий Боже, що виробляє!.. Кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була </span>мати<span>.</span>
Корень иха
пид преставка
иха корень
л суффикс
а окончания