Основні ідеї:Прославлення національного героя, його доблесті, сили (Роланд)Прославлення циклу васальної вірності (Роланд, Олів'є)Засудження феодально-баронського егоїзму і анархії (Генелон і Роланд)
Большая ошибка думать, что святые служат только своему личному спасению. Человек, эгоистически озабоченный спасением своей души, очень далек и от Бога, и от святости. Чтобы стать подлинным христианином, надо, по евангельскому выражению, быть готовым "потерять душу" ради Христа. Христос пришел на землю ради людей, и потому подлинное христианство начинается только там, где есть служение людям.
Неодинаковы пути религиозного служения ближним. Для большинства из нас этот путь лежит в рамках обычной жизни: работа, семья, общественные обязанности. Идет по пути святости и рабочий, добросовестно делающий свое дело, и артист, помогающий жить своим искусством, и милиционер, защищающий людей от преступников, и бывший преступник, решивший "завязать". Лишь в особых случаях христианское служение людям принимает особые религиозные формы: равноапостольные святые служили человечеству, проповедуя Христа, монахи-пустынники изыскивали способы борьбы с грехом и молились за весь мир┘
В Русской Православной Церкви 27 января - чествование святой равноапостольной Нины (ум. в 340 г.). С юности она отличалась глубокой и сильной христианской верой. Скорбя о пагубных для души заблуждениях язычников, Нина отправилась в языческую Грузию, где мудрой проповедью и совершавшимися по ее молитвам исцелениями многих обратила ко Христу. В числе обращенных оказались царь и придворные. Они были готовы утвердить христианство силой государственного принуждения, но Нина отвергла чуждый Христу путь насилия и продолжала действовать добрым примером и молитвой, приведя к христианству почти всех жителей страны.
Вторник, 30 января - память преподобного Антония Великого (ум. в 356 г.), одного из основателей христианского монашества. Церковное предание об Антонии и кожевнике рассказывает, как Антоний, достигнув больших духовных высот, был послан Богом из пустыни в город, чтобы поучиться примеру ремесленника-кожевника, чья святость оказалась еще выше. Смысл предания очевиден: чтобы достичь великой святости, не обязательно становиться монахом и уходить в пустыню.
Четверг, 1 февраля - память преподобного Макария Египетского (ум. в 391 г.), еще одного основателя монашества. Церковное предание рассказывает, что Макарий, размышляя над черепом языческого жреца, осознал необходимость молиться за всех: за живых и оставивших эту жизнь, за христиан и язычников. Готовы ли мы к такой молитве?
В пятницу, 2 февраля - праздник Сретения у христиан, живущих по современному календарю (у католиков западного обряда, во многих зарубежных приходах Московской Патриархии, у православных Греции, Румынии, Финляндии, Болгарии и др.). Праздник символизирует встречу и преемственность Ветхого и Нового Завета (славянское слово "сретение" означает "встреча").
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий.
Був собі один бідний чоловік. Дуже вони з жінкою бідували. Пішов той чоловік у ліс по гриби. Підійшла до нього в лісі якась баба.
— Що ви тут робите? — питає баба.
— Збираю гриби. Баба каже:
— Ви бідний чоловік. Нате вам ці три горіхи. Як прийдете додому, розбийте їх і не будете більше бідний. Але дасте мені за ці горіхи те, чого у вас тепер нема.
Погодився чоловік. Приходить він додому і не каже жінці нічого, а пробує, що з тих горіхів буде. Розбив один горіх — і купа золота з’явилася! Б’є другий горіх — друга купа золота! Б’є третій — третя купа!
— Жінко, тепер ми будемо жити, бо грошей у нас є досить. Але за ці гроші я маю дати те, чого в нас тепер нема. Так я з бабою домовився, котра мені горіхи дала.
Жінка каже:
— То добре. Як нічого в нас нема, то нічого й не дамо бабі.
А через якийсь час народилася в них дівчинка. І така красива, що на світі такої більше нема. Аж тепер вони здогадалися, що мають дати бабі.
Минуло років із десять. Той чоловік зробився великим багачем. Дівчинка вже виросла велика. А тут і баба прийшла. «Згодилися ви дати те, чого не мали, то я й беру те, чого тоді не було. Беру вашу дівчину». Взяла баба дівчину й пішла.
А та баба була чарівниця. Це вже дванадцяту дівчину вона від людей узяла. І нічого ті дівчата в неї не робили. Баба була день дома, а на другий кудись пішла. І сказала вона дівчатам:
— Тут е багато кімнат, і ви можете усі кімнати подивитися, лиш у таку-то кімнату не заглядайте.
Одного разу пішла баба, а новенька дівчина думає: «Подивлюся я і до тої кімнати». Відчинила двері, а там лежить та сама баба. Лежить мертва. Дівчина зачинила двері і нікому ні слова не каже.
А баба прокинулася. Вона знала, що та дівчина бачила її мертву, і питає дівчину:
— Що ти бачила в тій кімнаті, як дивилася туди?
— Нічого не бачила і не дивилася.
Баба добре знає, що дівчина дивилася, а дівчина ніяк не хоче признатися.
Коли баба вмирала на добу, то її легко було зробити мертвою й на рік. Треба було тільки переставити свічки: ту, що стояла у баби в ногах, поставити в головах, а від голови поставити свічку в ноги.
Боялася баба, що дівчина комусь розкаже про неї, і зробила її німою. Та відвела дівчину в ліс і лишила.
А тим лісом їхав цар і забачив дівчину.
— Ану, йди подивися, що за дівчина там сидить, — каже він кучеру. Той пішов до неї та й питає:
— Чого ти тут сидиш? — тихо. — Звідки ти? — тихо. — Чого мовчиш? — тихо.
Кучер вернувся і каже цареві:
— Вона нічого не говорить. Мабуть, німа. А красива, що в світі такої я ще не бачив.
— Іди приведи її сюди, — каже цар.
Кучер пішов, узяв дівчину за руку й привів. Як забачив цар таку красу, то не міг очей відвести. «Най вона й німа, але візьму її за жінку», — думає цар.
Привіз її цар додому, оженився та й живе з нею. І через рік такого вона гарного хлопчика мала, що в світі такого більше не було.
А баба-упириця, в якої вона перше жила, прийшла вночі до царського дому та зарубала хлопчика, а мамі його помастила писок кров’ю. Узяла зарубаного хлопчика і пішла. Встає рано цар, дитини нема, а жінка в крові. Зібралися міністри і вирішили, що то вона з’їла дитину. Але цар сказав: «Нічого я їй за це не зроблю, бо люблю її». І простив їй.
Через рік знову народився хлопчик. І знов прийшла баба-упириця й зробила все, як перше. Встає рано цар — дитини нема, а жінка змащена кров’ю. «Ну, — думає цар, — це вона знов дитину з’їла. Але прощає і на цей раз.
На третій рік знайшовся в них ще один хлопець. І з ним сталося те саме, що з двома першими. Встав рано цар — дитини нема. І жінка змащена кров’ю. А люди кажуть йому:
— І ви вимащені.
Тут цар розсердився. Не доста того, що вона їсть дітей, то ще й йому давала їсти! Судити її!
Суд присудив: утопити цареву жінку в гарячій смолі. А баба-упириця приходить і питає її:
— Що ти бачила в тій кімнаті? Кажи, бо зварять тебе у смолі.
— Нічого не бачила, — каже вона. (Баба зробила так, що з нею жінка говорила, хоч для всіх була німа).
Ведуть жінку до ями зі смолою. А чарівниця йде за нею, і ніхто не бачить її, крім засудженої.
— Кажи, що ти бачила, бо зараз укинуть тебе в яму і згориш у смолі, — каже баба.
— Нічого не бачила.
Коло ями читають присуд: «Таку й таку вкинути в яму зі смолою за таку-то провину». А баба знов питає:
— Кажи, що бачила.
— Нічого не бачила.
І баба повірила їй та й крикнула, щоб усі чули:
— Не кидайте її в яму, бо то я винна. Я зарубала дітей і змастила їй писок кров’ю.
Ніхто не бачив бабу, лиш усі чули її голос. І засуджену не вкинули в яму. З того часу вона почала говорити. І розказала людям:
— ...Баба-чарівниця сказала, щоб я не дивилася в одну кімнату. А я заглянула, але нічого не побачила там. Баба думала, що я там щось бачила, і онімила мене.
Баба все це чула і лишила царицю, бо повірила, що та нічого не може про неї розповісти.
Після того молода цариця гарно жила з чоловіком. І мали вони багато дітей. Може, й тепер ще живуть.