Чи багато ми знаємопро цінності? Ні. Ми завжди їх шукаємо, і ніяк не можемо знайти всі, але є те, що нам не потрібно шукати. Воно завжди є. І це - моральні цінності.
Їх ми "збираємо" з дитинства. Кожна наша помилка чогось вчить. Вчить любити і поважати старших, не обманювати, не ображати нікого, багато працювати і не лінуватися. Ми завжди слухаємо, але не завжди виконуємо. Тому нас вчать виконувати те, що обіцяв. Бути людяним це теж моральна цінність.
Отже, моральні цінності це "фундамент", на якому стоїть наш авторитет. Тому цінуймо моральні цінності, бо без них ми наче бездушне каміння.
<span>Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості.</span>
<span>Здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів Марійки Гутенюк і Івана Палійчука, не предвіщає біди. Але смерть Марійки загублює душу Івана. Він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах і не спокущається на кохання Палагни. І не правда, що Івана зжив з світу Юра-мольфар через Палагну. Герой прагнув до своєї любки Марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. Через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає. Тепер вони дійсно разом назавжди.</span>
Сорочинская ярмарка
Поселянин Солопий Черевик с женой и красивой чернобровой дочкой Параской приезжает на ярмарку в местечко Сорочинец. В Параску влюбляется случайно увидевший её во время переезда через мост парубок (парень) Грицко. На ярмарке он знакомится с Параской, которой и сам очень нравится. Угостив Солопия Черевика кружкой горилки, Грицко добивается от него согласия на свою свадьбу с Параской. Но выдать дочь за Грицко отказывается сварливая жена Черевика, Хивря. Помочь опечаленному парубку берутся торгующие у него по дешёвке волов цыгане.
По ярмарке распространяется слух о заколдованной красной свитке (кафтане), якобы некогда принадлежавшей одному выгнанному из пекла чёрту. Пропившись, чёрт заложил свитку на год некоему жиду, а тот из корысти продал её до срока истечения заклада. Свитка приносила несчастье всем своим новым владельцам, пока один из них не разрубил её на части и не разбросал вокруг Сорочинской ярмарки. Но с тех пор ежегодно на ярмарку в Сорочинцы является чёрт искать куски своей свитки. Он нашёл уже их все, кроме левого рукава.
Историю о свитке рассказывает в доме Черевика его кум. В самый страшный момент рассказа за окном раздаётся хрюканье, оно открывается – и в комнату заглядывает страшная свиная рожа. Вся семья Черевика в страхе разбегается; из-под потолка падает попович, любовник Хиври, которого она перед неожиданным приходом мужа спешно спрятала на чердак.
Наутро насмерть перепуганный Черевик идёт на ярмарку продавать кобылу. На пути его останавливают сговорившиеся с Грицко цыгане. Заняв Солопия разговором, они незаметно перерезают узду, уводят кобылу и привязывают вместо неё кусок красного рукава. Обернувшийся Солопий принимает рукав за чёртову свитку и бросается бежать. Но его ловят парубки (друзья Грицко), говоря, что он – вор, который пытался украсть кобылу «у доброго человека Черевика», а теперь хочет скрыться.
Солопия связывают, но его освобождает от уз как будто невзначай подошедший Грицко. В обмен на избавление Черевик вторично даёт согласие выдать за Грицко Параску. На протесты Хиври теперь уже никто не обращает внимания. «Сорочинская ярмарка» Гоголя завершается картиной весёлого свадебного пира.
<span>Гоболіно <span>З давніх-давен чорних котів з зеленими очима називали відьмацькими котами.
Одного разу у чаклунки Карги така кицька народила двох котенят.
Один із був чорний з блакитними очима, біленькою грудкою та біленькими лапками. Звали його Гоболіно. Друга кішечка була геть відьмацька – чорна з зеленими очима. Звали її Сутіка.
Сутіка пишалась тим, що вона була відьмацькою кішечкою, а Гоболіно навпаки – він мріяв бути домашнім котом.
Якось Гоболіно втік від Карги та побрів у пошуках домівки. Довго він йшов і побачив метелика й почав ним гратися. Весело біг за метеликом Гоболіно, потім стрибав, і не помітив як упав у річку.
Неподалік грались діти. Вони побачили як октеня упало в воду. Діти кинулись його рятувати. Але з берега вони не могли його дістати, взяли палицю й простягли її Гоболіно. Котик схопився за палицю кігтиками і так дістався до берега.
Діти зраділи кошеняті, зігріли його і стали з ним гратися. Гоболіно теж зрадів. Він довго мріяв про родину і хотів стати домашнім котом. Ввечері, збираючись додому, діти вирішили взяти Гоболіно з собою. Діти запитали в батьків, чи можна його залишити. Батьки дозволили, щоб Гоболіно жив з ними. В цій сім`ї вже жили коти й собаки. Дітки зраділи, що в них тепер буде ще й чорне кошенятко, а Гоболіно зрадів ще більше, бо він тепер має родину. Йому виділили місце й посуд та одарили любов`ю. Тепер в Гоболіно є багато друзів – котенят і собачат та ще із лісу прибігають погратись зайченята..
Котик весело живе й домівку має і до себе в гості всіх він закликає!</span><span> </span></span>