Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
Яблуня – то справжня окраса саду. Яблуня невисока, тонка, струнка, з розкидистим гіллям та гладким стовбуром. Її листя з одного боку гладкі та мають темно-зелений колір, а з іншого – м’які сріблясті. Навесні гнучкі віти яблуні рясно вкриваються великими біло-рожевими квітами з жовтими серцевинками, які дуже приємно пахнуть. З усіх боків до яблуні злітаються бджоли, щоб зібрати з її квітів солодкий нектар.Влітку на яблуні з’являються маленькі яблучка, що згодом достигнуть та перетворяться на соковиті смачні плоди. Деякі з них спіють швидко, інші – аж пізно восени. Яблучка на дереві в залежності від сорту можуть бути великими та малими, різної форми та кольору, мають кожне свій особливий смак та аромат.Особливо прекрасна яблуня восени, коли серед зеленого листя спалахують рум’яні достиглі яблука. Вона аж хилить додолу свої всипані плодами гілки. Навіть дивуєшся, як вони витримують таку вагу! Кожна тонка гілка увішана яблучками, наче дорогими прикрасами. Яблучка на деревах червоні, зелено-червоні, лимонно-жовті, з тонкими смужками.Яблуня – то наче символ плодючості, багатства землі, молодості, здоров’я та сили.<span>
</span><span />
В книге Юрия Винничука
"Место для дракона" все переворачивается с ног на голову: дракон вовсе
не февраль и кровожадный хищник, поедающий пышных молодых, а хороший
травоядный мечтатель и романтик. Радуется бабочкам, пишет стихи и читает
Библию. У его пещеры вместо человеческих останков радуют глаз ухоженные
клумбочки мальв, а свое пламенное дыхание он направляет только вверх -
чтобы не уничтожать природу. А самое интересное, что дракон, он же
Григорий, пишет стихи.
Только одна вещь остается неизменной: в мире до сих пор действуют
"драконьи законы". Традиции, мыслит обладатель, в княжестве которого
миролюбиво живет дракон Григорий, обязывают что-убить дракона. Поэтому
княжеские посланцы созывают рыцарей с отовсюду, однако, собравшись
вместе, отважные рыцари ... разъехались, ведь "свирепый хищник" и
понятия не имел с кем бороться, чтоб не нанести никому вреда.
Вот такая каламбурная завязка Винничуковои повести-сказки. Далее, как по
сценарию, начинается коварная игра на человеческих, то есть на
драконьих, эмоциях: князь все чаще наведывается к своему будто вторая
дракона и рассказывает о хлопотах через него. Слаб Григорий, он же
"кровожадный" дракон, соглашается драться с рыцарями, чтобы угодить
князю.
"Жизнь обладателя не стоит и одной строки поэта", - в отчаянии говорит
Григорию его наставник и учитель, одинокий старый отшельник. - "Зачем
воспитывал в нем понимание красоты и добра? Зачем сделал из него поэта?
Поэты так тяжело умирают, и нет им в этом мире места, потому что они
приезжие ".
Продолжая демонстрировать весь парадокс происходящего, автор заключает в
уста драконы не менее парадоксальную прощальную молитву к Господу.
Но принесло убийство дракона спокойствие и мир в княжество? Нет, оно
только пробудило злые инстинкты. "Что произойдет, когда народу будет
мало смерти змея, потому что зло ним не иссякло? Что будет, когда он
бросится искать и другие источники зла? Одного дракона на всю страну
мало. Где взять еще столько драконов, чтобы каждый имел кого распять?
Где взять столько юд, чтобы имели кого переложить вину? Когда народ не
имеет кого проклинать - силы его ослабевает. Боже Пошли нам драконов! »-
Размышляет автор.
Дополняет эти апокалипсистични размышления фастасмагория о тоталитарном
город крыс "Добро пожаловать в Щуроград". Автор говорит устами главного
персонажа: "Мы народ лириков, а не воинов. И уже поэтому обречены на
гибель. Народ, который не породил ни диктатора, не может называться
нацией. Это только толпа, объединенная языком, вышивками и песнями о
бессмертии. Учтите - поют о бессмертии, находясь на пороге смерти! »На
таких несколько жутких мыслях хотим завершить наше повествование. Все
остальное пусть подскажет сердце и прочтения пророческого "Места для
дракона" - второй книги из серии "Произведения" Юрия Винничука.
Раніше були справжні співаки в яких е голос,але зараз з*явилася фонограма й деякі люди співають не своїм голосом.та зараз таких людей ,які хочуть здобути славу тим, що брешуть розвелося багато. автор цього твору це й підкреслює :"Та щось багато розвелося у нас подібних "співаків".(нам так учительница об*ясняла ,по етому должно бить правильно.
Автор на прикладі Калитки, показує як жадоба та ненажерливість можуть споганити життя всім рідним людини та і їй самій. Герой був згоден всіма правдами й неправдами розбагатіти, а привело це його до спроби самогубства.
Ідея твору : треба шукати в житті справжніх цінностей