Літопис як своєрідна форма літературного твору виріс на основі усного історичного епосу.Основне завдання літопису — патріотичне висвітлення величі, єдності і незалежності Руської землі. Але в літопис увійшли не лише історичні факти, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких були згадки про окремі історичні події. Саме вони надають літопису характеру не тільки історичного, а й літературного.
Цитатна характеристика:
- «…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»;
- «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»;
- «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;
- «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»;
- «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає…
- «…бере і в свого, і в чужого»;
- «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»;
- «Обікрали… ограбили…Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!»;
11 - 1838, Академія мистецтв
12 - 13 (25) травня 1843
13 - критика самодержавної системи Російської імперії
14 - Цикл "В казематі", 13 віршів
15 - Арешт 5 (17) квітня 1847, та ув'язнення у Третьому відділі імператорскої канцелярії
16 - Він був штатним художником Аральськоъ експедиції (Не розумію питання. Напевно акварелью та олівцем)
17 - Шевченка було заарештовано і під конвоєм відправлено до Орської фортеці у вязницю
18 - Можливо 5-6, я не знаю точно
19 - Думи мої, думи мої
<span>20 - Три (1-1840, 2-1844, 3-1860)</span>
Засоби створення історичного колориту в романі Історичний колорит у романі “Айвенго” створюється передовсім за допомогою лексичних засобів увиразнення мовлення. До них належать: архаїзми, історизми, варваризми, екзотизми. Словникова робота Архаїзми (грецьк. Archaios – давній, старовинний) – застарілі слова, словосполучення, граматичні чи синтаксичні форми, які вийшли із широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики. До архаїзмів належать слова, що називають такі предмети і поняття, які сам по собі аж ніяк не застарілі, але для позначення яких вже користуються іншими словами. Історизми – слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети чи явища, які вони означають.Засоби створення історичного колориту в романі Словникова робота Варваризми (латин. barbari – іноземці) – слова іншомовного походження, які вживаються поряд зі своїми відповідниками в тій чи іншій національній мові, але остаточно не засвоюються нею. У тексті твору варваризми передаються або мовою запозичення або ж відповідно національною мовою. Екзотизми або етнографізми, - слова, що передають назви реалій із життя інших народів і не мають точних відповідників у мові, до якої вони потрапляють. У творах художньої словесності екзотизми використовують насамперед з метою створення незвичайної, екзотичної атмосфери, яка посилює емоційне враження, а також для передавання етнографічних особливостей тієї місцевості, про яку розповідається
Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони
тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець
чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не
любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але
тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини
лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби
розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти
на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку
грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те
насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між
грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас,
усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми
розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест,
зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на
роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в
розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і
гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх
і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з
одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті
всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау».
У Фрідріха теж була
фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз
нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів
похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і
ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в
нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий,
гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в
нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх
дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав
кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв
лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли —
сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що
самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
— Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же
осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли
зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його
поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь
видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось
посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав
перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не
квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку,
щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і
зв'язаний нами хрест...
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не
тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив
повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль
шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У
рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль
пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і
запитували:
— Ви не знаєте, де наш тато?..
Теорія літератури.
Новела
Художній
твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже,
належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання
невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній
світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська
трагедія.
Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий).
Специфічними
ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як
правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні
життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього
світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий,
динамічний, містить елемент несподіванки.
Пригадай оповідання Богдана
Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала
переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій
хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей
твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін
новела тоді ще ти не знав).
Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.