Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони
тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець
чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не
любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але
тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини
лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби
розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти
на околиці Лейпцига. Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку
грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те
насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між
грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас,
усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми
розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест,
зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на
роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в
розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і
гиркав охоронець. Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх
і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з
одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті
всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау». У Фрідріха теж була
фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз
нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів
похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і
ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в
нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий,
гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в
нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх
дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав
кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв
лежати під стіною. Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли —
сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що
самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували. Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову. — Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка. Коли
зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його
поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба. Осінь
видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось
посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав
перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не
квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку,
щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і
зв'язаний нами хрест... Минуло півстоліття. За цей час у будинку не
тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив
повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль
шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У
рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль
пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і
запитували: — Ви не знаєте, де наш тато?..
Теорія літератури. Новела Художній
твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже,
належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання
невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній
світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська
трагедія. Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий). Специфічними
ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як
правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні
життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього
світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий,
динамічний, містить елемент несподіванки. Пригадай оповідання Богдана
Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала
переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій
хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей
твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін
новела тоді ще ти не знав). Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.
1)Скільки частин у творі? (3) 2) жарн твору?(пригодницька і гумористична повість) 3)Тема?(зображення різноманітних пригод хлопців, які потрапляли у цікаві та захоплюючі ситуації і намагалися довести власну самостійність у їх вирішенні) 4)Основна думка? (кожна розпочата справа повинна мати організаційний початок і вичерпне логічне закінчення.) 5)Проблематика?( повага до ближнього, вміння розуміти його; турбота про власне здоров’я як одну з людських цінностей.) 6) Хто розповідає нам про пригоди друзів? (Самі друзі-Павлуша Загородній та Ява Рень) 7)Як звали корову?(<span>Контрибуція) </span>8)Де заховалися Ява і Павлуча під час подорожі в Київ?(під стільцями, а потім почали співати і видали себе) 9)В якому класі Павлуша почав товаришувати з Явою?(4) 10)Що робили хлопці в Києві?(<span>У Києві хлопці їли морозиво, каталися на каруселях, купалися в Дніпрі, де бачили, як витягли чоловіка, що тонув, бо був п'яний. </span> <span>Шукаючи незнайомця-артиста, хлопці потрапили в театр, де зустріли Вальку. Всі дивилися виставу про Червону Шапочку. </span> <span>У своєму дворі Валька посварилася з Будкою — місцевим хуліганом, що дзвонив у двері й тікав. Друзі накрутили йому вуха.) </span>11)За кого вийшла заміж вчителька? (за <span>старшого лейтенанта Рева-за Пайчадзе.) </span>12) Чим закінчується твір? (Ява висловлює думку, що вони з Павлушою будуть дружити до "останньої краплі крові")
Скласти хронологічну таблицю життя П. Тичини можна так:
11 (23).01.1891 – народився у с. Піски Чернігівської губернії. З 1897 – навчання у земській початковій школі.
1900 – стає співаком хору у Єлецькому монастирі.
1906, червень – помирає батько.
1906 – пише вірш «Сине небо закрилося».
1907 – закінчує училище.
1907-1913 – навчання в Чернігівській духовній семінарії.
1912 – вперше друкується твір «Ви знаєте, як липа шелестить».
1913 – друкує оповідання «Спокуса», «Богословіє», «На ріках вавілонських».
1913-1917 – навчання у Київському комерційному інституті (економічний факультет).
1914-1916 – працює рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро.
1917 – працює завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада».
1918-1919 – працює завідувачем відділу поезії журналу «Літературно-науковий вістник».
1919 – друкує першу збірку – «Сонячні кларнети».
1920 – працює завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР.
1924 - працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка.
1923 - переїздить до Харкова, входить до літературної організації «Гарт».
1927 – входить до організаії ВАПЛІТЕ.
1934 – переїздить до Києва і поселяється в будинку письменників Роліт.
1941 – письменника було евакуйовано до Уфи у зв’язку з початком війни.
У кінці 1950-х й 1960-ті – виступає з критикою шістдесятництва.
16.09.1967 – помер у Києві.