Одного разу прислівник розачарувався у собі.
- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.
І вирішив він піти з країни Мови.
Одного дня прокинулися мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати.
Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.
тут трохи більше. Можна скоротити.
<u>Характеристика образу Роксоляни Осипа Назарука </u>
Риси характеру Роксоляни - рішуча і винахідлива; - благородна та скромна; - весела (Хуррем) і оптимістична; - цілеспрямована та волелюбність; - терпима і безоглядна до будь-яких труднощів.
Мотиви і діяльність Роксоляни - зовнішня краса і внутрішня мудрість; - здатність до прийняття вагомого рішення; - глибока повага до своїх батьків, Абдуллага, Сулеймана; - прагнення пізнати нове і цікаве; - поважне ставлення до релігії; - вміння боротися з ворогом; - самопожертва заради народу, рідного краю; - стійко сприймає життєві труднощі
XVII століття — складний час для України, сповнений численними трагічними історіями окремих людей. Саме тоді тисячі дівчат і юнаків потрапляли в полон до татар, а потім турків. І лише небагатьом українським красуням доля «посміхалася»: вони ставали дружинами своїх панів. Можливо, ті дівчата знаходили щастя в коханні, в материнстві, але так до кінця життя й залишалися заховані чадрою від усього світу, нікому не відомі, ніким не знані. їхнє життя обмежувалося стінами гарему, їхній світогляд зазнавав убивчої наруги під впливом чужинної культури й релігії, їхнє спілкування — розмови з чоловіком, іншими його дружинами та прислугою. Такими були закони мусульманства.
<span>Тим більш дивовижною, аж до неправдоподібності, здається історія життя української дівчини Анастасії Лісовської, яка, не виділяючись вродою, змогла стати дружиною Сулеймана Пишного, десятого султана Османської імперії, відмовилась носити чадру і супроводжувати свого чоловіка у військових походах, навіть впливала на державну турецьку політику. </span>
<span>Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей? </span>
<span>У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!» Можливо, але згадаймо, скільки зусиль доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту, як виявила кмітливість у найскладніших розмовах (хоча б із монахом-відступником чи з мусульманськими мудрецями), скільки сміливості показала перед підданими падишаха, йдучи до його палат, скільки патріотизму виявила, відстоюючи своє право на віру тощо. </span>
<span>Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї найкращого. А історія Роксоляни учить нас бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що не завжди мета виправдовує засоби. </span>
Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути берегинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працювати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Ярослава Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подружнього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відривати від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть! Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.
<span>З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.</span>
Моє улюблене місце відпочинку – хвойний ліс за
містом. Це по-справжньому чарівне місце. У лісі чимало хвойних дерев. Всі вони
дуже гарні. Аромат у цьому місці стоїть неймовірний, адже хвоя має свій
особливий запах. У лісі є чимало галявинок, на яких люди можуть розташуватися
для відпочинку.
Якщо пройти лісом близько двох кілометрів, то
можна вийти до річки. Проте до неї треба спускатися вниз. Краєвиди у цьому
місці відкриваються дійсно чудові. Видно протилежний берег річки, на якому не
живуть люди. Скалистий берег, ялинки та сосни, синя річка – все це дозволяє
душі надихнутися природою, відпочити від поспіху міста. Хвойний ліс – розкішне місце для відпочинку.