Особлива роль Мефістофеля у творі Ґете «Фауст»В основу трагедії «Фауст» Ґете поклав легенду про вченого й мага-чорнокнижника. За цією легендою Фауст був реальною історичною особою. Він жив наприкінці XV — на початку XVI століття, займався науками і магією. Ці заняття переходили межу дозволеного. Легендарний Фауст запродав душу дияволові, щоб здобути всі знання і зазнати всіх насолод.Ґете творчо опрацював легенду доби Відродження і явив світові версію життя Фауста, у якій Мефістофель відіграє основну роль.Уперше читач зустрічається з Мефістофелем у частині «Пролог на небі». Архангели Рафаїл, Гавриїл і Михаїл славлять величні справи Творця. Мефістофель іронічно заявляє, що не вміє «так компліментів править», як челядь Господа, «як ангели, удатні на язик», бо він є свідком «лиш мізерності людської». Мефістофель запевняє Господа: «Я так люблю живих людей, Як любить кіт живих мишей».У просторах Космосу, на тлі світил і безперервної зміни світла і тьми, іде суперечка Господа з чортом — Мефістофелем — про суть і можливості людини. Обидві ці фігури умовні, але подані зримо і конкретно.Мефістофель вважає, що життя людини не має сенсу, а сама людина — комаха, що напівлітає, напівскаче, свистить, як сарана. Вона має сидіти в траві і не совати носа у справи, яких не може оцінити.Господь вважає, що помилки людини зовсім не свідчать про її ницість. Мудрість Бога така всеосяжна, що навіть до Мефістофеля він ставиться непогано: говорить і сперечається з ним як з рівним і, по суті, доручає йому випробувати людину, щоб завадити застою в її душі.Бог дозволяє дияволу випробувати Фауста, який «поки що у мороці блукає», але йде вперед. Цей експеримент має підтвердити або гідність людини, або ЇЇ нікчемність.Зміст «Фауста» універсальний: молодість і старість, мужність і жіночність, народження і смерть, війна і мир, побут і політика, наука і мистецтво. Гете то підносить читача до висот філософсько-поетичних ідей, то повертає його на землю, до матеріального побуту і конкретних людських стосунків.У сцені першої частини твору «Кабінет Фауста» учений-маг складає угоду з Мефістофелем. Диявол зобов'язується допомогти Фаусту все відчути і все пізнати до моменту, коли той скаже: «Спинися, мить! Прекрасна ти!»Мефістофелю здавалося, що він легко заволодіє душею Фауста, але невдовзі йому довелося розчаруватися. Він був постійним супутником ученого, його помічником і водночас ворогом. Але, на відміну від фольклорного чорта, Мефістофель Гете — це «тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого». Письменник намагається довести, що зло може бути рушійною силою життя і сприяти творенню добра, коли людина бореться із тим злом. Мефістофель завжди поряд із Фаустом, щоб не давати йому впадати у спокій. Він спонукає вченого до дії, породжує невдоволення собою. Мефістофель — це дух заперечення, руйнування, але, за визначенням Ґете, саме в таких умовах відбувається творення нового, поступ уперед.<span>Отже, Мефістофель у творі «Фауст» виконує особливу роль каталізатора, без якого не буде нового, припиниться рух до світла, до пізнання, до істини.</span>
Шел, шел барабанщик дальше и увидел город ,а в городе том был замок короля. Пришел барабанщик к королю и говорит: хочешь, я продам тебе свой барабан. -И зачем же мне твой барабан – удивился король: У меня таких тысячи. -Нет, - ответил солдат : этот волшебный. И солдат застучал своими полочкам по барабану, и весь тот час пустился в пляс, плясали целый день, пока король не согласился его купить. - Какую цену ты хочешь за эту чудесную вещь? – спросил король. - я хочу полцарства, половину денег из твоих личных сбережений и дочь твою в жены. А не согласишься, снова играть начну. Ну, делать не чего, согласился король. Договорились обменяться в лесу. Пришел солдат в назначенное время в назначенное место.. Ждал.. Ждал, а короля все нет. В это время коварный король подобрался к нему и ударил камнем по голове. Упал солдат и умер, а король довольный схватил барабан и начал играть, и тот час сам и заплясал, а остановиться не может. Упал он на землю и стучит, дрыгается, плачет. И вдруг я вилась эта старуха. Из-за того что король по жизни был злой, а солдат добрый старушка отобрала жизнь у короля и подарила ее солдату. Он женился на красавице принцессе и жили они долго и счастливо.
<span> Молчалин
Алексей Степаныч – секретарь Фамусова,
живущий в его доме, а также поклонник
Софьи, в душе презирающий ее. М. переведен
Фамусовым из Твери.
Фамилия
героя выражает его основную черту –
«бессловесность». Именно за это Фамусов
сделал М. своим секретарем. Вообще герой,
несмотря на свою молодость, является
полноправным представителем «века
минувшего», так как усвоил его взгляды
и живет по его принципам.
<span>М.
неукоснительно следует завету своего
отца: «угождать всем людям без изъятья
– хозяину, начальнику, слуге его, собачке
дворника». В разговоре с Чацким М.
излагает свои жизненные принципы -
«умеренность и аккуратность». Они
заключаются в том, что «в мои лета не
должно сметь свое суждение иметь». По
мнению М., нужно думать и поступать так,
как принято в «фамусовском» обществе.
Иначе о тебе будут судачить, а, как
известно, «злые языки страшнее пистолетов».
Роман М. с Софьей тоже объясняется его
готовностью всем угождать. Он послушно
выполняет роль воздыхателя, готового
ночи напролет читать с Софьей любовные
романы, слушать тишину и трели соловьев.
Софья не нравиться М., но отказаться от
угождения дочери своего начальника он
не может.</span></span>
Я считаю,что люди,которые окружают Нехлюдова,совсем не понимают его.В людях Нехлюдов ценит следующие качества-честность,простота,общительность,любовь,внимание и забота друг к другу.Мне кажется,люди,окружающие его,не понимают его совсем,они даже не догадываются,к чему он их призывает.Они считают его странным:ведь они убеждены в своей правоте и удивляются ему и его суждениям.<span>Случай, описанный в «Люцерне», показал людей, с которыми князь Нехлюдов столкнулся в этом месте, с плохой стороны и оставил не самое лучшее впечатление о таком романтическом месте и его жителях.</span>