<span>Цій же темі, а також гайдамацькому руху під керівництвом Залізняка і Ґонти присвячені й такі епічні полотна Старицького, як романи "Руина" і "Последние орлы" (1900), "Гайдамаки" та повість "Облога Буші".</span>
Настала осінь ! Листя на деревах уже жовте.Птахи відлітають у вирій .Ми їх побачимо лише на весні . Коли не коли виходить сонечко із за хмар і знову ховається .
(скіки надо речень )
Навесні росте багато гарних рослин.Я полюбляю велику кількість різноманітних видів квітів, але найбільше мені подобається тюльпан. Він пробуджує всіх тварин і людей.
Найкращою порою року для мене є літо. В цей час я можу відпочивати, робити все що захочу.Літом всі діти люблять купатися
Видатний український письменник Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли,
як ясла повні?", змальовуючи історію села Піски, витворив майже
столітню історію всього українського селянства.
Зі сторінок роману постає перед нами Україна, якою вона була до
закріпачення. Серед безкраїх степів красувалися, як квітники, веселі
хутори, присілки, села. Вільної землі було неозорно. Приходь, ори,
скільки хочеш, — ніхто слова не скаже. Та не стало рівності між людьми —
не стало братства. Козацька старшина, якій колись, вибираючи, на голову
груддям землю кидали, щоб не зазнавалася, позадирала тепер голови
вгору, а прості козаки до самої землі понагинали. Кругом Україну облягло
панство, як те гайвороння, шматувало її... Та земля, котру народ
засівав своїми кістками, обороняючи її від ворогів, стала для них теж
ворогом, від якого доводилось тікати. Люди переходили з одного місця на
інше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди.
Кругом неволя, кругом сум людський.
Піски були ще вільні, але до піщан доходили розповіді про те, як
у сусідньому селі Гетьманському не тільки пан полковник з людей
знущався, а й як пані полковниця черевиками зуби й очі вибивала, як по
цілому тижню в колодках морила сердешних дівчат, як їм коси різала,
голову дьогтем мазала й пір'ям натикала, як ніхто не женився, ні заміж
не йшов, не заплативши викупу.
Та не обминуло лихо Піски, як і всю Україну, — потрапили вони в
неволю. Дісталося село пану Польському. Пан Польський, вилупок з тієї
голопузої шляхти, що після занепаду Польщі переметнулася під крильце
російського самодержавства, "заліз у якийсь полк, терся до передніх
вельмож, поки таки дотерся до генерала... й до Пісок! Генерал та його
нащадки все новими й новими указами та вигадками щодня камінець по
камінчику вибивали з людської волі. "Кожен час вкорочувався уривок, на
котрім були піщани прив'язані до генеральші, — поки не вкоротили так, що
вже можна було безпечно за чуби брати..."
Кріпаки почали тікати. Але як вони не тікали, все-таки багато
зосталося на розвід панам Польським, які із завзятих степовиків поробили
покірних волів, що орали та засівали зерном уже не свої ниви, а
панські.
Люди від горя й безвихіддя розпились, розледачили. Перестали
навіть тікати. Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Село
зубожіло. Обшарпане, обтіпане. Стали прокидатись де-не-де злодії —
новина в Пісках! Раніше ніколи ні в кого й двері не замикалися, а тепер —
і на засові страшно.
Реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі, в народі
її прозвали "голодною волею", бо селяни вийшли "на волю" обідрані, мов
жебраки, і потрапили в нове рабство до тих же панів.
Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
розповідає ? розповідає "лихо давнє й лихо сьогочасне", бо засиллє
"п'явок народних" не змінилося й після реформи. Як належала панам
Польським вся влада в повіті ("Сам — предводитель; родичі — урядники;
справник, суддя, підсудки — все то зяті, родичі зятів, племінники..."), у
них вона залишилася й після реформи.
Що ж робити людям, як жити, щоб вирватись з цього зачарованого
кола? Над цим питанням й примушує замислитися роман Панаса Мирного.
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.
Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана.
Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.
Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі