Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів. Лаврін — лагідний, м’який, жартівливий, дотепний, веселий. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне, веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво». Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу і грає на сопілці.
<span>Тема: Зображення кмітливості, винахідливості, спритності Непорад-ного при захопленні у полон татарина.
Ідея: Засудження хитрості, підступності ворога (татарин); уславлення прагнення козацтва йти у бій з поневолювачами, захищаючи рідну землю, свій народ.
Основна думка.</span><span>1) Тільки в злагоді, впорядкованості, дружній підтримці, порозумінні між козаками — сила запорожців.
</span>
Цеповчальне алегоричнеоповіданняз чітковислоіленою мораллю.
Пропоную дібрати такі цитати до образу Михайлика з твору "Гуси-лебеді летяті": Матір про свого сина: «Може, з нього й буде якийсь толк, якщо безтолоч он звідти вийде…».
Дід пророкує онуку: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри…»
Працьовитість хлопця: «...Коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу
коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або
розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки
потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
Внутрішня сила: «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину..»
Тяга до навчання: «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися».
«Сто тисяч» — перша п'єса, написана І. Карпенком-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика, який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення.
П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. Карпенко-Карий намалював типовий образ «стяжателя», глибоко розкрив його характер.
Центральний персонаж — Герасим Калитка, сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Постійно спостерігає за наймитами, бо все здається, що вони багато їдять і мало працюють. Калитка заздрить усім, хто має більше багатства, не вірить, що вони досягли цього чесною працею. Він сам заради грошей ладен чортові продати душу. Зважившись на незаконний вчинок, Герасим Калитка пробує обдурити досвідченого шахрая. Зрозумівши, що його перехитрили, Калитка намагається повіситися, бо не може пережити втрати п'яти тисяч карбованців.
Чітко і послідовно показує І. Карпенко-Карий, як кожний крок, кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядковані здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями.
Крім Герасима Калитки, драматург яскраво змалював ще двох персонажів, копача Банавентуру та селянина Савку, які теж мріють про гроші, збагачення, скарби і достаток.
Спочатку п'єса мала назву «Гроші». Саме під такою назвою І. Карпенко-Карий надіслав її до цензури, звідки дуже швидко одержав відповідь: «К представлению признано неудобным». Після деяких змін і переробок комедію було дозволено поставити на сцені під назвою «Сто тисяч».
Драматург залишив невелику спадщину, але його творчість, особливо комедія «Сто тисяч», — найбільше досягнення української класичної драматургії XX століття.