Павло Судак, або просто Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, головний герой повісті "За сестрою."Павлусь - нащадок козацького роду Судаків, і, коли на його долю випадає складне випробування, він веде себе достойно, як справжній казак. Павлусь жив з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею у селі Спасівка. Однако ж одного дня все життя його пішло шкереберть. Хлопчик втрачає рідних, а Ганнусю татари забирають у полон.
Павлусь вирушає в далеку, дуже небезпечну мандрівку до Криму за сестрою. На шляху до Криму він здолав чимало перешкод. При цьому Павлусь не втратив гідності, гідно переніс усі випробування, допомагав іншим людям у скруті.
Завдяки своєї сміливості, мужності та кмітливості хлопець врешті-решт досягнув своєї мети: знайшов свою сестру. Девлет-ґірей відпускає хлопця з сестрою з неволі з охоронною грамотою, щоб їх дорогою пропустили татари. Він визнає: «Добре в тебе серце, хлопче!».
Незважаючи на свій юний вік, Павлусь показав себе гідним нащадком козаків-запорожців, вірних оборонців рідної землі.
Наша земля дуже велика. На ній є такі люди, які цураються своєї мови і свого роду. Вони розмовляють не свою рідною мовою, а чужою. Моє ставлення до таких людей негативне адже вони відвертаються від свої мови. Також вони з часом привикають до іншої мови і зовсім забувають свою рідну мову.
Тугар Вовк не тільки привласнив громадські ліси, що зроду годували тухольців, а й вирішив накласти мито на проїжджих, аби збагачуватись за рахунок простих людей. Тугар Вовк, за його власними словами, «плює на хлопський суд», але все ж не може опиратись рішенням, шо ухвалюють люди. За його вчинки йому присуджено покинути Тухольщину, і він змушений скоритися присудові.
Закінчення до оповідання "Дивак" Григір Тютюнник можна скласти таке:
Минали роки. Олесь підріс. Однокласники вже так не глузували з хлопця, як раніше, адже зрозуміли його особливість. Прийшов час обирати професію. Олесь довго думав, ким хоче стати. І вирішив Олесь вступати до вищого навчального закладу на біолога.
Вивчився Олесь в університеті, здобув бажану професію. Тепер він знав про природу все. Почав парубок займатися науковою діяльністю, адже бажав зберегти зникаючі види рослин в Україні. Ось так любов до природи визначила життєвий шлях нашого дивака.
У творі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображується образ
звичайного трудового чоловіка Мартина Борулі та його сім’ї. Але чомусь голова
сім’ї раптом переоцінив свої життєві цінності і захотів не просто жити, як
звичайна та нормальні людина із села, а отримати статус дворянина. Звичайно,
дворянський статус є несумісним зі статусом звичайного мужика, тому Мартин
Боруля намагався змінити своє життя кардинально. Наприклад, він спав зранку
довше, намагався менше працювати, хоч і не дуже комфортно себе відчував в такій
ситуації. Звичайний, хоч і заможний чоловік із села намагався бути
аристократом. Але до чого могло призвести прагнення бути не таким, як твої
батьки та прадіди?
<span>Які суперечності в житті все це може викликати? Більш того,
Мартин Боруля намагався змінити не тільки себе особисто, але і свою сім’ю.
Наприклад, дочку він хотів видати заміж за когось надто освіченого родом із
міста, навіть направив туди свого сина, щоб він знайшов сестрі такого
нареченого. Дружині своїй він забороняв багато поратися по хаті. Все це жодним
чином не покращує життя членів родини Мартина Боруля, а лишень викликає в них
подив, нерозуміння та деяку пригніченість. Хіба може такий стан речей зробити
життя цих людей кращим? Напевно, що ні. Але зі стороні все це виглядає просто
смішно та може таким чином розвеселити читачів.</span>