<span>Жыву бяздоннай трывогай,Таму, што сэрца маё распятаТакія радкі ў пасмяротнай кнізе «Быў. Ёсць. Буду» мог напісаць толькі той, хто свядома распяў сябе, як Ісус Хрыстос, на крыжы ў імя людскога роду. Так і здарылася на самай справе: песняра не прызнавалі ці прызнавалі напалову. З пакутніка-заступніка здзекаваліся за тое, што ён паказваў сапраўдны, драматычны, складаны і разам з тым легендарна-гераічны лёс зямлі пад белымі крыламі. Што выхоўваў у жывых любоў да нацыянальнага, роднага. Што шанаваў і ўздымаў на нечуваную вышыню старонкі забытай гісторыі. Яму не далі пры жыцці званне народнага, а ён стаў амаль самым чытэльным, самым дарагім для абсалютнай большасці беларусаў пісьменнікам.Быў. Ёсць. Буду.За ўсе мільярды двухногіх.</span>
Я дуже люблю весну. Вона приносить із собою тепло. Поступово природа повертається до життя після зимової сплячки. Чорна земля вкривається зеленою травою, з’являються квіти, на деревах розпускається листя.
У нашому селі весна дуже гарна, особливо, коли заквітають сади, бо сади в нас густі, з численними плодовими деревами. Весна – це час пробудження природи та початку польових робіт. Люди починають засаджувати городи, худобу виводять пастися на луги. На поля виїжджають комбайни та сіялки, цілий день чутно їхнє гудіння.
Сходить лід з річки, що тече край села, і люди починають рибачити. У лісі, що знаходиться поруч із селом, у травні повно грибів, всі приносять додому повні відра. З неприємностей, що приносить із собою рання весна, це розмиті земляні дороги. Неможливо пройти вулицею та зберегти взуття чистим. Та зрештою все підсихає.
З весняним теплом до села повертаються птахи. Звідкись вилазить мошкара, гудуть бджоли на пасіках. У цей час всі жителі села дуже бояться, щоб не трапилася гроза та не повибивала пилок з квітів, бо тоді сади не дають врожаю. А коли дерева оцвітають, дощу радіють, бо він живить землю та допомагає рости усьому, що посаджали.
Навесні ми все більше часу проводимо на відкритому повітрі – працюючи чи гуляючи. День стає довгим, погода приємною, заняття різноманітними. Особливо сильно хочеться бути на природі – у лісі чи на річці, бо саме там прихід весни відчувається найбільш яскраво.
<span>
<span>
</span></span>
Особливість полягає у відображенні сучасного світу у цій поемі. Боротьба народу за своє місце у світі - ось мета, яку за основу було взято під час створення поеми!
Ідейно-художній аналіз
Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.
Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.
За жанром – це шедевр інтимної лірики.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання
Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, отже, уславлення гармонії.
Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!
Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя. (Чи не буде збоченням будити вночі дівчину, яка мирно спить?! але хіба дії закоханого можуть бути логічними?
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають..))
Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так?
Художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головним, я вважаю – протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева)
<span>Римування: </span>
Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне (перевірте)
<span> Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!</span>