Наше видавництво в повній мірі задовольняє самі різноманітні смаки читачів,з якими постійно веде переписку.
1.Ми поїхали на чужину, покинувши рідний край.
2.Засмутившись, дід не міг стримати сліз.
3.Не зможемо ми споглядати на вільний, некріпацький захід сонця, повернувшись у найми.
4.Розглядаючи картини генія, ми зрозуміли, що такої людини не було і бльше не буде!
5.Проснувшись, дівчатка не пам'ятали, ле опинилися.
6.Задумуючись над сюжетом, я не встигла побачити головне.
7.Піде у вічність герой, сказавши слова, які не зітруться з пам'яті ще декілька поколінь.
8.Співаючи, ідемо в далеку путь.
9.Незважаючи на обставини, він рушив з мечем у бій.
10.Нічого більше не чула й не бачила Марійка, занурившись з головою у воду.
В лісовій школі навчається не багато звірів. Всі дуже добре навчаються. Вчитель математики, української мови і читання сова. Вчитель музики соловей. Вчитель фізкультури вовк. Директор школи голуб. В школі є дев"ять класів. В першому класі дев"ять учнів. В другому сім. В третьому вісім. В четвертому одинадцять. В п"ятому і шостому разом двадцять чотири учня. В п"ятому десять і в шостому чотирнадцять. В сьомому класі чотири учня. В восьмому шіснадцять. А в девятому одинадцять. Всі тварини дуже люблять своїх вчителів і люблять школу. Всі звірі товаришують один з одним. Ніхто не б"ється і не сварится. Ось така лісова школа.
Що означає для будь-якого народу мова? Я гадаю, що це першооснова
існування нації. Це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє
незалежне становище, надати доказ того, що він вільний або заслуговує на
свободу. Але вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в
духовному. Нація без мови – не нація.
Першочергово, звісно, потрібно розглянути картину ставлення молоді до
правильного вживання тих чи інших слів рідної мови під час спілкування у
неформальній обстановці, у невимушеному колективі. Поговорімо, навіть, про
дітей мого віку. Якби лише можна було уявити, скільки слів-сленгів можуть
вигадати підлітки, щоб спілкування набуло більш ближчого їм до душі
забарвлення. Проте, їх далеко не хвилює, що це забарвлення також може
набувати досить темного та брудного відтінку. А нашим обов’язковим
завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу.
Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто
деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови –
це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок
перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар.
Проблема культури мовлення в сучасний період є актуальною і
суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам
потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури
мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б для нас виробляти
стійкі навички мовленневого самоконтролю.
Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна
катастрофа. Адже мова вже закладається в людині генетично, спадково.
Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї
мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти.
Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це
пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури.
Одним словом, це запорука державності.
Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше
нема і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати?
Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня
доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її!
Бо такої більше нема на Землі. Хай сучасна молодь засвоїть всі норми
спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої
країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то
на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною
мовою культурно і грамотно!