Во снавном Есени пишит о природе популярные стихотварения о природе
Природа это жизнь а жизнь это люди ростения животные ит.д труд человнка это то что помогает другим людям помогает мотевирыватся .
Первой была создана баллада «Людмила» . Жуковский взял сюжет баллады немецкого поэта Бюргера о женщине, которая ждала своего суженого с войны, но тот был убит и в срок не вернулся. Женщина в отчаянии перестала верить в Божественную справедливость. Она согласилась бы на все, лишь бы ее жених вернулся. И он возвращается ночью, предлагая уехать с ним. Женщина с радостью соглашается, и мертвец уносит ее в свою могилу.
Эта страшная баллада имеет назидательный смысл: нужно всегда уповать на Бога; отступничество влечет за собой смерть. Жуковский сохранил основную идею баллады, изменил только культурный фон. Вместо немки у него действует славянка Людмила, а ее жених воюет где-то «с грозной ратию славян» . Фактически это никак не влияет на основу баллады. Нет ни примет национального характера, ни знакомых реалий. Фактически можно было оставить все реалии Бюргера: все равно славянка у Жуковского говорит то же самое, что говорила бы женщина любой другой страны.
Позже Жуковский творчески переосмыслил знакомый сюжет и создал оригинальную балладу «Светлана» . Начало истории то же самое: девушка Светлана ждет с войны жениха, но от него нет известий, и она решила «в крещенский вечерок» погадать, вернется ли он. Здесь русский колорит светится в каждой строчке:
Раз в крещенский вечерок
Девушки гадали:
За ворота башмачок,
Сняв с ноги, бросали.
Жуковский описывает гадательные обряды, издавна известные и деревенским, и городским девушкам. Формально здесь происходит то же самое, что и в «Людмиле» : отчаявшись ждать, девушка прибегает к не разрешенному церковью средству, чтобы скорее увидеть жениха. Однако она не отступница и на Бога не ропщет. В сущности, гадание - вполне невинное занятие, которым развлекались девушки праздничными зимними вечерами, и ничего страшного Светлану не ожидает.
За небольшой проступок - небольшое наказание. Светлана заснула, гадая на зеркале, и ей привиделся страшный сон, будто ее жених увозит ее в избушку, где стоит гроб. Но высшие силы не оставляют девушку даже во сне, потому что, зайдя в избушку, первое, что сделала Светлана - помолилась на икону. Когда страшный мертвец хочет схватить Светлану, ее защищает голубь - птица, символизирующая Святой дух.
И, проснувшись, Светлана видит, что ее жених возвращается жив и здоров. Скоро девушку ждет счастливое замужество. Это одна из немногих баллад Жуковского, где все заканчивается хорошо.
В конце поэт помещает маленький эпилог:
Улыбнись, моя краса,
На мою балладу;
В ней большие чудеса,
Очень мало складу…
а вначале.. .
О! не знай сих страшных снов
Ты, моя Светлана…
Этим определяется тон баллады: Жуковский вначале пугает как будто всерьез, а потом сам разоблачает собственные чудеса, чтобы привести героиню к счастливой развязке.
Зачем Жуковский написал эту, вторую балладу? Больше в его творчестве аналогичных опытов не было. Поэт продолжал пугать, рассказывать мрачные, «унылые» истории о любви и призраках, а «Светлана» осталась для него единственным произведением такого рода.
Возможно, у появления этой баллады есть история, которой мы не знаем, но эффект, которого добился поэт, весьма впечатляет. Он ответил сам себе и, в пару «славянизированной» , но все-таки вполне европейской «Людмиле» с мрачным финалом, создал подлинно оригинальное русское произведение. «Светлана» - уютная, милая баллада, напоминающая страшные народные сказки, где совмещен и пугающий колорит народной выдумки и та знакомая, близкая и совсем не страшная атмосфера русского праздничного вечера, когда принято эти сказки рассказывать.
<span>Современники спорили, которая из баллад лучше. «Светлана» как произведение оригинальное и к тому же доброе выигрывает в сравнении с «Людмилой» , но по отношению к произведениям великого русского поэта такие категории все же неприменимы. Обе баллады хороши, а самое главное то, что они такие разные..
</span>
Поль Верлен коротка біографія Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть»
1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 – Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож – до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях