kjfsftnf iojr idir iinr i iwjre iogkr jde jjft ifr i feifjeri n isr ijdrjdf njiernfikjsrsn ijhrdnk idsrn irjt inckstnjkdt.Fjgnjnvjrtn nfcif jdd idjrf jhfj poo ghbdtj
Серед великого різноманіття літератури нашого часу, за кількістю видань Біблія займає перше місце у світі.Вона перекладена майже всіма мовами світу і є цінною пам’яткою як світової історії, так і літератури. Як відомо, християнство є однією із трьох світових релігій, яку сповідує більше третини людства.Хоч ця релігія і поділяється на три течії: католицизм, протестантизм і православ’я, – та єднають всіх віруючих найвищі чесноти християнської побожності та священна книга християнства – Біблія.Яскраве відображення Біблія знайшла у мистецтві: літературі, музиці та живописі.Отже, духовне багатство людей різних країн світу та їх християнська віра, роблять Біблію найвідомішою і найавторитетнішою книгою у світі. Її мотиви зустрічаються в багатьох напрямах мистецтва, а сама книга є шанованою та цінною пам’яткою історії всього людства.
У творчості Лесі Українки важливе місце посідає тема ролі митця і мистецтва. Цій темі присвячено декілька віршів та поема "Давня казка". Як поет Леся Українка завжди займала активну позицію в житті, тому тема поета і поезії не була для неї сторонньою.
Головним героєм поеми "Давня казка" є поет, що "мав талант до віршів не позичений, а власний". Він був звичайною людиною, але його пісня "розходилась по світу стоголосою луною". До його слова прислухається молодь, бо воно давало пораду.
Сенс свого життя поет вбачав у складанні віршів. Він вважав, що для його вільних дум "нема на світі ні застави, ні границі". Головне для поета — бути незалежним та поважати волю інших. Поет знав про силу поетичного Слова, яке було цінніше від усілякого багатства. Слово поста має дійову силу. Завдяки серенаді, що склав поет, лицар Бертольдо здобув прихильність коханої дони Ізідори. Під час війни, коли військо втратило вже сили, співці змогли повернути йому войовничий дух завдяки пісні, що склав поет. За мирних часів поет звеселяє рідну країну, розважає "не одну сумну родину". Коли скривджений та полюблений народ повстав проти жорстокого графа, поетове слово набуває сили зброї.
За свої пісні поет не чекав ніякої нагороди:
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Незалежний поет не забуває "про страшні народні рани" і до останнього подиху служить народові.
Таким чином, поет для Лесі Українки — активна людина, яка потрібна народові та суспільству.
<span>
Катерина (дуже стисло) - Шевченко Тарас</span><span>Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люди,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить, жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...
Катерина закохується в москаля й виходить до нього ввечері в садочок, не слухаючи батьків. Так вона свою долю "занапастила", ночуючи з москалем, аж поки селом не пішли поговори.
Прийшла недобра звістка, що москалі мають вирушати в похід. Коханий обіцяє Катерині, що повернеться. Закохана дівчина не звертає уваги на людські пересуди, адже москаль з нею одружиться. Вона чує під серцем нове життя, тому виходить з дому лише вночі, ходить садом, згадує свого коханого. Дівчина сумує, але не втрачає надії.
Через деякий час Катерина народжує дитину. Вона все ще виглядає свого коханого. Люди ж у селі сміються з неї, глузують.
ІІ
Батьки Катерини скривджені тим соромом, якого завдала їм донька. Адже народити дитину без чоловіка — великий гріх, тим більше на селі.
Мати і батько вирішують позбутися одвічного сорому, вигнавши непутящу дочку з дому. Вони кажуть, щоб Катерина йшла у Московщину, шукала свого чоловіка, свекруху.
Сказавши дочці останнє слово, мати непритомна впала на підлогу, а батько навіть не став слухати, коли дочка почала його молити.
Ледве жива, Катерина пішла у садок, набрала землі, щоб почепити на хрест. Тепер вона ніколи не повернеться додому, так і помре на чужій землі, а син буде страждати через неї, спокутувати її гріх.
Село ще багато говорило про Катерину, але її батьки вже цього не чули.
ІІІ
Приходить ніч. Катерина йде вперед, шукає свого москалика. Питає вона у чумаків шляху на Московщину, просить милостиню та йде собі далі.
Жінці доводиться пережити багато страждань. Уже й зима почалася, свище завірюха, а вона погано вдягнена.
Раптом Катерина бачить, що їдуть москалі. Вона кидається до них, починає розпитувати, чи не бачили вони її Івана. Ті тільки сміються, бо багатьох надурив їхній брат.
Заплакала Катерина і з сумом роззирнулася навколо себе. Із стражданням звернулася до сина:
... Сину мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане?
З собаками, мій синочку,
Кохайся надворі!
Собаки злі — покусають,
Та не заговорять,
Не розкажуть сміючися...
Ніхто в світі не пожаліє дитину-байстрюка, чекає її страшна сирітська безправна доля.
IV
Та ось одного разу серед москалів, що їхали повз неї, Катерина раптом побачила свого Івана, що був за старшого. Кинулась вона до коханого з радістю, але той тільки відповів:
"Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!"
У безтямі Катерина просить колишнього коханого не кидати її, взяти хоча б за наймичку, пропонує показати йому сина. Та повернувшись, бачить, що москаля вже немає.
Зневірена жінка віддає дитину товаришам Івана, щоб вони передали старшому, і кидається до лісу. Не бачачи ніякого виходу зі становища, у якому опинилася, Катерина втопилася.
Чорнобрива Катерина Найшла, що шукала. Дунув вітер понад ставом І сліду не стало.
V
До Києва іде сліпий кобзар, біля якого тулиться хлопчик-поводир. Кобзар починає співати, перехожі дають йому гроші.
Раптом на шляху з’являється карета і зупиняється біля старців. Кличуть хлопчика до себе, пані дивується його красі.
А пан одвернувся, бо пізнав у хлопчику Катерину.
Карета їде далі, а старці продовжують свій шлях.
</span>
<span> «А на ліжку... ох, аж душно!.. / Білі рученята / Розкидала, розкрилася... / Як квіточка в гаю, / Червоніє» (Дочка Лейби)</span><span>• «Я сирота з Вільшаної, / Батька ляхи замучили, / А мене... боюся» (Оксана)</span><span>• «Горілку, мед не чаркою — / Поставцем черпає, / А ворога, заплющившись, / Ката, не минає / .... / Орел сизокрилий» (М. Залізняк)</span><span>• «До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму, а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову.» (Волох, Кобзар)</span><span>• «Дрижить, ізігнувшись / Над каганцем: лічить гроші / Коло ліжка, клятий» (Лейба)</span><span>• «Сирота.., сирота убогий: / Ні сестри, ні брата, нікого нема! / Попихач жидівський, виріс у порогу; / А не клене долі, людей не займа» (Ярема Галайда)</span><span>• «Ідіть, сини, погуляйте, / Пошукайте долі / Сини мої невеликі, / Нерозумні діти..</span>