Прийшла щедра осінь. Принесла повні міхи урожаю.
Ліс повен грибів, після дощу вони ростуть густо-густо. У садах дозріли яблука і виноград, груші. На городах виросли морква, картопля, гарбузи, капуста та багато інших овочів. Багатий урожай заповнить комори. Звісно, дорослі приготують смачні страви, діти будуть залюбки ласувати ними.
Ось такі подарунки приносить осінь.
<span>Відокремлені члени речення.
</span>
1)
ОЗНАЧЕННЯ
<span> в) Жовте листя, |на вітрах розвіяне|, поховала у
снігах зима.<span>
</span></span><span><span>2)</span> ПРИКЛАДКА
</span><span> Д)
Соняхи, |щирі <span> огнепоклонники|</span>, сходу кивають
златоголово.<span>
</span></span><span>3)<span> ОБСТАВИНА</span><span>
</span>
Б) |Обнявши руками стовбур осокора|,<span> я відразу ж заснув і так спав до ранку</span>.
<span>
4)</span><span> ДОДАТОК
</span></span><span><span> </span>г) Нікого
тут нема, |крім мене й господині|<span>.</span></span>
Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові.
Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко. У літературі до часу написання «Катерини» було багато творів на гему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко висвітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, иклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почутів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала Катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини – у знівеченні саме душі, а не тіла:
А за віщо, Боже милий!
За шо світом нудить?
Що зробила вона людям,
Чого хочуть люде?
Щоб плакала! Серце моє!
Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш. Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Може, слушно поставити питання: «Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом.
Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати.свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини – сина! Тим-то й безцінна поема «Катерина», що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.
Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі.Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б'ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу.Тугар Вовк — боярин, якому князь подарував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче встановлювати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима, тому що вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батьківського ставлення до простих селян і відповідає Максиму на його почуття взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців.Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, але не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал
Кожний народ має свою культуру, традиції, які передаються з покоління в покоління, а також головне, що має народ - мова!
Мова - це найбагатша народна традиція! Потрібно завжди вивчати її, удосконалювати її. Адже якщо б не було мови - ми б не розуміли один одного, незнали що робити, і як поводитися.
Культура є теж дуже важливою. В кожної країни своя культура, культури сімейні, тобто ті, які існують лише в родинному колі.
Традиції ми повинні берегти та незабувати. Потрібно їх дотримуватися, а також необхіно бути справжнім громадянином своєї Батьківщини!