Іменник<span>Початкова форма.На яке питання відповідає в реченні.Істота чи неістота.Власна чи загальна назва.Конкретне чи абстрактне значення, збірне, речовинне.Рід, число, відмінок, відміна, група (тверда, м’яка, мішана).Спосіб творення (якщо це похідне слово).Правопис.Синтаксична роль у реченні.</span>Прикметник<span>Початкова форма.На яке питання відповідає в реченні.Розряд за значенням: якісний, відносний чи присвійний.Форма: повна чи коротка.Для якісних – ступінь порівняння.Група: тверда або м’яка.Рід, число, відмінок.Спосіб творення, якщо слово похідне.Особливості правопису.Синтаксична роль у реченні.</span>Числівник<span>Початкова форма.На яке питання відповідає в реченні.Розряд за значенням: кількісний (дробовий, збірний), порядковий.Група за будовою: простий, складний чи складений.Рід, число (якщо є), відмінок.Спосіб творення, якщо слово похідне.Правопис.Синтаксична роль у реченні.</span>Займенник<span>Початкова форма.На яке питання відповідаєРозряд за значенням: особовий, зворотний, присвійний, вказівний, означальний, питальний, відносний, неозначений, заперечний.Рід, число, відмінок.Спосіб творення.Синтаксична роль.</span>Дієслово<span>Початкова форма.На яке питання відповідає.Дієслівна форма: інфінітив, особова форма, родова, безособові дієслова, дієслова на –но, -то, дієприкметник, дієприслівник.Перехідне чи неперехідне.Вид.Спосіб: дійсний, умовний, наказовий.Час, проста чи складена форма.Якщо теперішній чи майбутній час, визначити особу та число.Якщо минулий час, умовний спосіб, то треба визначити рід в однині.Дієвідміна.Якщо дієприкметник, то назвати такі ознаки: активний чи пасивний, час, вид, рід, число, відмінок.Якщо дієприслівник, то назвати такі граматичні ознаки: час, вид.Особливості творення.Правопис.Синтаксична роль.</span>Прислівник<span>На яке питання відповідає.Розряд за значенням: означальний, обставинний (місця, часу…).Для якісно-означальних – ступінь порівняння.Спосіб творення, від якої частини мови утворений.Правопис.Синтаксична роль.</span>Прийменник<span>Службова частина мови.Група за походженням: первинний, вторинний.Група за будовою: простий, складний, складений.З якою відмінковою формою вживається.</span>Сполучник<span>Службова частина мови.Розряд: сурядний, підрядний.За вживанням: одиничний, парний, повторюваний.Група за будовою: простий, складний, складений.Правопис.Синтаксична роль.</span>Частка<span>Службова частина мови.Група за значенням і вживанням.</span>Вигук<span>Окрема частина мови, що виражає емоції. Волевиявлення, звукові реакції мовця, етикет.Розряд за значенням: емоційний, спонукальний, звуконаслідування, звертання до тварин, мовний етикет.<span>Роль у реченні, розділові знаки при вигуку.</span></span>
Сонце якось особливо сьогодні посміхалось і намагалось зняти мої окуляри ,щоб подивитись в мої втомлені очі. Підручник з біології сумно на мене дивився . На душі в Софії вималювалась веселка,вона щиро усім посміхалась. Тихо підкралась до нас осінь-художниця: заглянула в кожен лісочок та гай, розмалювала вбрання в наймодніші барви.
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.
-Чи допомагає телевізор краще вчитися?
-Ні, я вважаю навпаки, тільки завдає шкоди
-Чому така думка?
-Тому що читаючи книги, ми зорово сприймаємо текст, тим самим збагачуючи свій словниковий запас та орфографічні навики, стежимо за пунктуацією та мовленнєвими зворотами.
- А хіба телевізр незбагачує наш словниковий запас?
-Нажаль ні, тому що автори книг використовують літературний стиль, він чистий, милозвучний і правильний, а інформація в телевізорі навпаки звучить часто на суржику, використовуються спрощені слова, часто відсутність цензури навпаки забруднює наш словниковий запас!