В середине VI столетия до Р. Х. на азиатском Востоке образовалась Персидская монархия, которая выступила наследницей более раннего иранского государства – Мидии – и вскоре стала весьма обширной. Основатель Персидской державы, Кир Старший, стал делать завоевания по всем направлениям. В 546 г. до Р. Х. он покорил Лидийское царство (546), которое тогда занимало почти всю Малую Азию и владело почти всем греческими колониями этого полуострова. Хотя Кир неплохо относился к эллинам, положение многих греческих городов ухудшилось: персы заставили их платить большую дань. Персидскому царству вскоре были подчинены Вавилония и Египет. Его владыки не собирались прекращать войн на западе. Вскоре они захватили часть островов Эгеиды и Фракию. В 512 г. царь Дарий I совершил через Балканы поход на скифов Северного Причерноморья.
Как повлиял выбор христианства на русскую культуру? В период Х-ХIII веков происходил сложный психологический слом языческих верований и становление христианских представлений. Процесс смены духовных и нравственных приоритетов всегда труден. На Руси он происходил мягко говоря не без насилия. На смену жизнелюбивому оптимизму язычества шла вера, которая требовала ограничений, строгого выполнения нравственных норм. Принятие христианства означало изменение всего строя жизни. Теперь центром общественной жизни стала церковь. Она проповедовала новую идеологию, прививала новые ценностные ориентиры, воспитывала нового человека. Христианство делало человека носителем новой морали, основанной на культуре совести, вытекающей из евангелистских заповедей. Христианство создавало широкую основу для объединения древнерусского общества, формирования единого народа на основе общих духовных и нравственных принципов. Исчезла граница между русом и славянином. Всех объединила общая духовная основа. Произошла гуманизация общества. Русь была включена в европейский христианский мир. С этого времени она считает себя частью этого мира, стремясь играть в нем видную роль, всегда сравнивать себя с ним.
<span>Христианство оказало влияние на все стороны жизни Руси. Принятие новой религии помогло установить политические, торговые, культурные связи со странами христианского мира. Оно способствовало становлению городской культуры в преимущественно сельскохозяйственной по роду жизнедеятельности стране. Но необходимо учитывать специфический “слободской” характер русских городов, где основная масса населения продолжала заниматься сельскохозяйственным производством, в незначительной мере дополненным ремеслом, а собственно городская культура сосредоточилась в узком кругу светской и церковной аристократии. Этим можно объяснить поверхностный, формально-образный уровень христианизации русских мещан, их невежественность в элементарных религиозных верованиях, наивное истолкование основ вероучения, столь удивлявшее европейцев, посещавших страну в средние века и в более позднее время. Опора власти на религию, как на социально-нормативный институт, регулирующий общественную жизнь, сформировала особый тип русского массового православия — формального, невежественного, часто синтезированного с языческой мистикой</span>
1) У шумеров было: суды, двухпалатнын системы парламента, состоящую из избираемых депутатов, гражданские советы.
2) Первая шумерская эпическая поэма: "Поэма о Гильгамеше". Она была написана в 2000 году до нашей эры.
Гітлер почав наступ відразу у всїіх напрямках. Він вів бойові дії в Африці (за тамтешні колонії) і в Європі (це ти вже маєш знати) Гітлерівська Німеччина на той час мала наймогутнішу та найбільшу армію у порівняні із будь-якою країною, саме тому вона могла позволити собі наступ по всім напрямках.
У ХV ст. Україні почала загрожувати нова небезпека - з боку Турецької (Османської) держави та Кримського ханства. Протягом XIV-XV ст. Турецька військово-феодальна держава за султанів Баязіда, Мурада і Махмеда захопила Візантію (Константинополь був завойований у 1453 p.), увесь Балканський півострів. У 40-х роках XV ст. за хана Хаджі-гірея Кримське ханство остаточно відокремилося від Золотої Орди. Основу його зовнішньої політики становило грабування країн-сусідів.
Під час правління хана Менглі-гірея кримчаки захопили Причорномор'я з містами Дашів (Очаків), Хаджібей, які раніше належали Литовській державі. В 1475 р. Туреччина, підкоривши міста Кафу, Мангуп, Перекоп, Очаків, примусила Кримське ханство визнати васальну залежність від неї й таким чином встановила своє панування на узбережжях Чорного та Азовського морів. Турецький уряд збудував тут ряд фортець, що використовувалися для нападів на українські землі.
Наприкінці XV ст., після завоювання Буджаку й зведення фортець в Аккермані, Бендерах, Хотині, розпочалися напади турків на Галичину та Поділля. 1498 р. вони вперше спустошили галицькі міста Перемишль і Ярослав. Кримські ж татари, спираючись на підтримку Туреччини, ще з 80-х років XV ст. постійно нападали на Україну. В 1482 р. Менглі-гірей з великим військом вдерся на Київщину, здобув Київ ("град взя... и огнем сожже, - писав літописець, - полону бесчисленно взя, а землю Киевскую учините пусту"). Наприкінці XV - у першій третині XVI ст. татарські орти (загони) на чолі з беями і мурзами майже щороку грабували, палили, руйнували й спустошували українські міста і села, гнали в полон (ясир) тисячі людей, продаючи їх у рабство на східних ринках. Найбільшим невільничим ринком стала Кафа.
Хоча литовські князі почали сплачувати кримським ханам щороку грошову данину (упоминки), кримчаки не припиняли своїх розбійницьких нападів па українські землі. Польсько-литовська держава була не в змозі організувати захист своїх південних рубежів. Наймане військо було незначне, налічувало ледве 4 тис. чоловік. Шляхетське ополчення та магнатські надвірні загони не заважали, більш того - навіть потурали загарбникам: коли татари поверталися додому з ясиром, шляхетські загони нападали на них і відбирали полонених і добро, повертаючи їх потім власникам за викуп. У найскрутнішому стані перебували райони Побужжя, Придніпров'я та Лівобережжя, котрі почали заселюватися лише в XV - першій половині XVI ст.
Зведені тут литовським урядом замки, навколо яких зосереджувалося місцеве населення, - Брацлав, Вінниця, Черкаси, Канів, Остер - були погано обладнані, мали невеликі гарнізони й неспроможні були забезпечити надійний захист. Так, в описі Остерського замку від 1552 р. зазначалося: "Замок Остерський... 14 літ тому назад з дерева соснового поставлений, не-обліплений, недбало весь зроблений, недобре покритий...; є всіх городень старих і нових - 30, веж 5; але, крім нових, всі городні і вежі некріпкі, ветхі... Крім замку, передмістя - острог, огороджений дерев'яним тином З земляним валом... У замку - 2 великі гармати ("діла"), 2 серпентини, 38 гаківниць..." Цей красномовний опис не потребує якихось коментарів.
Лише в першій третині XVI ст. шляхетське військо та загони місцевих князів на чолі з воєводою князем /С. /. Острозьким завдали ряд поразок татарським нападникам (битви під Лопушною у 1512 р:, під Соколом у 1519 р. та під Ольшаницею в 1527 p.). Головний тягар оборони українських земель від турків і татар ліг на плечі народних мас-т-селян, городян і нової сили, що піднімалася, — козацтва.