Удивительно что тут все про мусульман а про них мне не чего не известно
Доба «великого перелому» характеризувалася істотними, але неоднозначними підсумками в галузі культурного будівнцтва. 3 одного боку, були досягнуті вагомі позитивні результати у розвитку масової культури. 3 іншого — репресії сталінського керівництва поширювалися у першу чергу на найбільш освічену частину суспільства і тому істотно підірвали його культурний потенціал. Керівні працівники більшовицької парти, які теж в основному вийшли з інтелектуальної еліти, постраждали в ході репресій не менше, якщо не більше, ніж безпартійна частина спеціалістів. Під час внутріпартійної боротьби інтелектуали, починаючи від X. Раковського, здебільшого стали жертвою сталінських апаратників, які прийшли до влади в парти і державі.
Серед партапаратників переважало вкрай нігілістичне ставлення до культурних здобутків попередніх поколінь. Адже самі вони не могли їх осмислити й оцінити Найбільш разюче таке ставлення виявилося у холоднокровному винищенні старовинних храмів, які нібито заважали реконструкції міст, а також в активному розпродажу за валюту націоналізованої культурної спадщини.
Услід за Леніним апаратники сталінського типу повторювали, що кожній людині повинні бути доступні інтелектуальні багатства, нагромаджені людством протягом віків. Однак внаслідок ідеологізації культурного життя, яка дійшла до крайніх меж і найбільш потворних форм, за рамками дозволеного опинилися колосальні пласти із загальнолюдської культурної спадщини. Життя митців стало настільки зарегламентованим, що почало втрачати ознаки творчості. Відрізаність їх від здобутків зарубіжних майстрів теж боляче позначалася на культурному процесі.
Разом з тим зусилля партійно-державного апарату в галузі реалізації гасел культурної революції сприяли підвищенню загальноосвітнього рівня народних мас. Відтак зростали масштаби використання народних талантів, розширювалося коло людей, професійно зайнятих творенням культурних цінностей.
У розвитку масової культури ставився наголос на елементарній грамотності мас. Це було зрозуміло єдиний у дореволюційний час перепис населення 1897 р. показував, що в українських губерніях налічувалося тільки 27,9% письменних.
Величезні зусилля щодо ліквідації неписьменності, прикладені державою та суспільством у міжвоєнний період, не дали стовідсоткового результату і все-таки досягнуті показники були вагомими. Перепис населення 1939 р. зареєстрував в Україні 85,3% письменних у віці до 50 років.
Щоб не відтворювалося нове покоління неписьменних, загальноосвітня школа повинна була охопити навчанням усіх без винятку дітей. Впровадження всеобучу розпочалося з осені 1930 р. Одночасно розв'язувалися проблеми створення підручників, будівництва шкільних приміщень, підготовки вчительських кадрів. У 1932/33 навчальному році, як свідчать статистичні довідники, навчанням було охоплено 98% дітей віком до 10 років, а 95% випусників початкової школи продовжували вчитися далі. Проте ці дані суто формальні. Більшу частину цього навчального року в сільській місцевості лютував голодомор, в умовах якого годі було й говорити про навчальний процес.
У 1932 р. була запроваджена єдина структура загальноосвітньої школи, яка у незмінному вигляді збереглася до хрущовських реформ початкова (І— IV класи), неповна середня (І—VII класи) і середня (І—X класи). Стандартизація торкнулася й навчальних програм Учителі у викладі матеріалу повинні були дотримуватися тексту підручника. Еталоном для розробки шкільного курсу з історії у 1938 р. став сталінський короткий курс «Історії ВКП(б)».
Після 1934 р. збільшилося будівництво шкільних приміщень, що дало змогу ліквідувати навчання у третю зміну Середньою школою в середині 30-х рр. було вже охоплено до третини учнів.
Понад 80% дітей навчалося в українських школах. З 1938 р почалося згортання мережі шкіл
Спочатку власті майже не усвідомовели, що задовільне функціонування державних структур неможливе без спеціалістів. Вони спробували замінити тих, хто емігрував або був позбавлений роботи за спеціальністю через політичну недовіру «висуванцям» з робітничого класу і селянства. Зрозуміло, що серед «висуванців» знаходилося не так багато самородків, які без спеціальної підготовки задовільно справлялися з покладеними на них функціями. Тому з початку 30-х рр. зросли масштаби підготовки фахівців робітничо-селянського походження через робітфаки, технікуми і вузи.
Кількість вищих учбових закладів в Україні підвищилася з 19 у 1914/15 навчальному році до 129 у 1938/39 р. , а чисельність студентів у них — відповідно з 27 тис. до 124 тис. Отже, радянська Україна випередила за кількістю студентів Великобританію (50 тис.), Німеччину (70 тис. ), Францію (72 тис. ), Італію (75 тис. ) чи будь-яку іншу країну Західної Європи Вперше вузівськими центрами стали 28 міст республіки. По чотири вузи з'явилося у Вінниці, Полтаві, Сталіно (колишня Юзівка, тепер — Донецьк), по три — у Ворошиловграді (Луганську), Запоріжжі (Олександрівську), Житомирі, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.
<span>КРЕСТОВЫЕ ПОХОДЫПричины крестовых походов: . Завоевания турок-сельджуков; . Религиозные мотивы; . Экономические стимулы.НАЧАЛО КРЕСТОВЫХ ПОХОДОВ: . Первые крестоносцы; . 1-й крестовый поход (1096–1099); . Иерусалимское королевство; . Население; . Прибрежные города; . Духовно-рыцарские ордена.ПОСЛЕДУЮЩИЕ КРЕСТОВЫЕ ПОХОДЫ: . 2-й крестовый поход (1147–1149); . 3-й крестовый поход (1187–1192); . 4-й крестовый поход (1202–1204); . Крестовый поход детей (1212); . 5-й крестовый поход (1217–1221); . 6-й крестовый поход (1228–1229); . 7-й крестовый поход (1248–1250); . 8-й крестовый поход (1270).ИТОГИ КРЕСТОВЫХ ПОХОДОВ: . Византийская империя; . Торговля; . Феодализм и церковь; . Культура.ЛИТЕРАТУРА.КРЕСТОВЫЕ ПОХОДЫ (1095–1291)-- ряд военных походов на Ближний Восток, предпринятых западноевропейскими христианами для того, чтобы освободить Святую Землю от мусульман. Крестовые походы явились важнейшим этапом в истории Средневековья. В них были вовлечены все социальные слои западноевропейского общества: короли и простолюдины, высшая феодальная знать и духовенство, рыцари и слуги. Люди, принимавшие обет крестоносца, имели разные мотивы: одни стремились обогатиться, других влекла жажда приключений, третьи были движимы исключительно религиозными чувствами. Крестоносцы нашивали на одежду красные нагрудные кресты; при возвращении из похода знаки креста нашивались на спину.Благодаря легендам крестовые походы были окружены ореолом романтики и величия, рыцарского духа и отваги. Однако рассказы о галантных рыцарях-крестоносцах изобилуют преувеличениями сверх всякой меры. Кроме того, в них упускается из виду тот «малозначительный» исторический факт, что, несмотря на проявленные крестоносцами доблесть и геройство, а также воззвания и посулы римских пап и уверенность в правоте своего дела, христианам так и не удалось освободить Святую Землю. Крестовые походы привели лишь к тому, что мусульмане стали бесспорными властителями Палестины.Причины крестовых походов. Начало крестовым походам было положено папами, которые номинально считались предводителями всех предприятий такого рода. Папы и другие вдохновители движения пообещали небесные и земные награды всем тем, кто подвергнет свою жизнь опасности ради святого дела. Кампания по привлечению добровольцев оказалась особенно успешной благодаря религиозному рвению, которое царило тогда в Европе. Какими бы ни были личные мотивы для участия (а во многих случаях они играли существеннейшую роль), воины Христовы были уверены в том, что сражаются за правое дело. Непосредственной причиной крестовых походов явился рост могущества державы турок-сельджуков и завоевание ими в 1070-е годы Ближнего Востока и Малой Азии. Выходцы из Средней Азии, в начале века сельджуки проникли в подвластные арабам области, где их вначале использовали как наемников. Постепенно, однако, они делались все более самостоятельными, завоевав в 1040-е годы Иран, а в 1055 Багдад. Затем сельджуки стали расширять границы своих владений на запад, ведя наступление главным образом на Византийскую империю. Решающее поражение византийцев при Манцикерте в 1071 позволило сельджукам выйти к берегам Эгейского моря, покорить Сирию и Палестину и в 1078 (указывают и другие даты) взять Иерусалим.</span>
заинтересованность в восточных товарах, в пряностях, которые стоили больших денег.