Батьківщини і народу єдині і нерозривні. І якщо я кажу про багатства свого народу, я одразу уявляю собі живе море золотої пшениці і неосяжні поля своєї Вітчизни, що розкинулися під блакитним небом. Недарма ж саме ці два кольори – блакитний та жовтий, стали кольорами українського державного прапора.
Наша рідна земля багата родючими землями, настільки гарними, що у роки Великої Вітчизняної війни німецькі загарбники вагонами вивозили її на Захід. Багата українська земля і своїми надрами, які приховують в собі багато корисних копалин, зокрема вугілля і руду, газ і нафту, золото і бурштин. Але найбільше багатство нашої країни – це український народ.
Будь-які матеріальні цінності не можуть замінити духовного багатства наших співвітчизників, його ліричну пісню і милозвучну мову, його численні традиції і славетну історію. Та й сам український характер – доброзичливий, відкритий, щирий – головне багатство України. І це багатство дійшло до наших часів, його ми повинні зберегти і у цілості передати майбутнім поколінням.
У кожного з нас своє поетичне бачення рідного слова, але кожен з нас так само повертається до материнської мови з височінь загальнолюдських естетичних і моральних цінностей.
Ліка́рська росли́на[1](лат. Plantae medicinales) — рослина, органи або частини якої є сировиною для отримання засобів, що використовуються в народній, медичній або ветеринарній практиці з лікувальною або профілактичною метою.
МЕтелик, апЕльсин , мЕлодія, минулЕ, пЕнал, лЕвада, тЕлЕфон, вЕресень, апЕтит, тЕатр, бЕнзин, бЕтон, сЕкунда, мЕтро, калЕндар
Мова — одне із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється-ожива. Як їх почує!.. (Т. Шевченко) Ці рядки Кобзар написав 1848 р. під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець. А ще раніше, живучи в Петербурзі, Шевченко просить писати до нього листи з України рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою. Так, у листі до брата Микити поет пише: «Будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому... Нехай же я хоч раз через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучне. Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь_ласка, а не по-московському..» Людина має завжди пам'ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, — ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови — священний обов'язок кожного^ Як гул століть, як шум віків. Як бурі подих, — рідна мова, Вишневих ніжність пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів. Життя духовного основа» (М Рильський. «Рідна мова я)