АЗОВСКИЕ ПОХОДЫ (1695-1696), походы русских войск и флота во главе с Петром I к Азовскому морю во время русско-турецкой войны 1686-1700 годов с целью овладения турецкой крепостью Азов (гарнизон 7 тыс человек), запиравшей выход в Азовское и Черное моря.
<span>Азовские походы показали значительную роль флота и явились началом превращения России в морскую державу. Успех Азовских походов укрепил позиции России на Карловицком конгрессе (1698-1699) и способствовал заключению Константинопольского мирного договора (1700).</span>
Государство отрицательно относится к монополии. Во первых, это недовольство с социальной стороны( народ), т к иметь на рынке товаров лишь один вид данной продукции никому не нравится.
Во вторых, другие предприниматели той же продукции перестают вносить в него инновации, развивать его и вообще конкурировать так как ему все равно не победить. А конкуренция - основа экономического рынка. Она ведет к развитию
В другой стороны, производитель, дыбившийся монополии, тоже перестает развивать товар, так как конкурировать не с кем, след, можно, грубо говоря, сидеть на верху и ничего не делать.
<span>Свою экономическую деятельность правительство Петра I основывало на политике меркантилизма, господствовавшей тогда в Европе. Она выражалась в том, что государство накапливает деньги за счет активного торгового баланса, превышения вывоза товаров над ввозом .В 1725 г. вывоз товаров в стоимостном выражении в 2 раза превысил ввоз. За границу вывозили лен, смолу, лес, пеньку, кожи, нефть, хлеб и др. товары. Ввозили дорогое сукно, шелк, вина, кофе, пряности, фарфор, хрусталь, сахар, предметы роскоши. Ввозились также в большом количестве краски для текстильных мануфактур. К концу правления Петра Великого главным торговым портом стал Петербург.</span>
Человек нового времени - это человек искусства. Можно выделить огромное количество культурных направлений: вертофлюиды, мявсы, содомиты и др. Современные люди двигают прогресс, а получается у них это потому, что они мыслят очень нестандартно. После долгого царского рабства в мир пришла демократия, теперь для управления государствами выбирают только лучших политиков, лидеров, борцов и просто молодцов.
<span><em>Позитивні наслідки. </em> У роки довоєнних п'ятирічок у вкрай важких умовах тоталітарного режиму трудящі України створили <em>потужну індустріальну базу, </em> яка за окремими показниками вивела Україну на рівень економічно розвинених країн світу. Почали давати промислову продукцію гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Стали до ладу Краматорський машинобудівний, Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводи. Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійної, вугільної, машинобудівної базою СРСР.</span><span>У 1930-х рр. в Україні <em>змінилася структура господарства: </em> зросла частка промисловості в порівнянні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції промисловості зросло виробництво засобів виробництва; велика індустрія стала витісняти дрібну промисловість.</span><span>Україна <em>випередила </em> за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країни. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце в світі з видобутку вугілля. З виробництва металу і машин республіка випередила Францію та Італію, наздоганяла Великобританію.</span><span>За роки перших п'ятирічок удвічі зросла чисельність робітників. У 1930-і рр.сформувався <em>національний </em> український робітничий клас і <em>національна</em>технічна інтелігенція.</span><span> Негативні наслідки індустріалізації. Економічна міць держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на <em>зміцнення тоталітарного режиму </em> і затвердження у свідомості людей ідеологічних догм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.</span><span>В цілому форсована індустріалізація України не привела <em>до підвищення </em>життєвого рівня народу. У 1930-і рр. знову з'явилися величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Урбанізація призвела до значного ускладнення житлової та продовольчої проблем.</span><span>У ході індустріалізації посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління; був узятий курс на мілітаризацію промисловості. Держава відмовилася від непу і початок примусовими засобами експлуатувати з селян додаткові кошти на форсування індустріалізації. Фактично зник матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювався позаекономічними засобами і, насамперед, розгортанням «соціалістичного змагання».</span><span>У першої п'ятирічки ставка була зроблена на <em>підприємства-монополісти </em>(запорізький завод «Комунар», що випускав зернозбиральні комбайни, Луганський паровозобудівний та ін.), які згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.</span><span>Промисловий потенціал України (як і всього СРСР) формувався <em>диспропорційно: </em> посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони - Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.</span><span> </span>