Оселю Катерини Білокур я розшукував недовго. Запитав у босоногих дівчаток, які гралися на стежці. У відповідь на моє запитання вказівні пальчики ткнули повітря в напрямі, де білів причілок звичайної української хати.
Я підійшов до хати, зупинився. Відчинила хвіртку, вийшла жінка в темній терновій хустці, заговорила м'яким голосом, гостинно запросила увійти.
На покуті темніли образи старі, ледь помітно виблискували тьмяною позолотою. Недалечко від ікон висів портрет Шевченка. З простенької його рами розгорнуто звисав рушник, наче гаптовані крила якогось дивного білого птаха або величезного метелика.
У кутку була охайно підведена червоною глиною піч, що милувала око мальованим килимом. Вона, наче огрядна молодиця в білій вишиваній сорочці, посідала в хаті чимале місце.
Вздовж стола стояла лава. На довгому ослоні, на яке падало світло з двох невеликих вікон, - тюбики фарб, саморобні пензлики. За палітру правив шматок скла, що лежав поруч.
На стінах світлиці висіло кілька картин. Я замилувався квітами, що жили на полотнах такою яскравою красою. Картини, що висіли на стінах, були в неоковирних рамках, а деякі висіли без рам.
У цій пропахлій фарбами і живими квітами кімнаті художниця творила. Тут не було навіть звичайнісінького мольберта.
Я мовчав. Був зачарований, але й здивований життям цієї скромної і разом з тим такої талановитої та наполегливої жінки. (За М. Сарма-Соколовським; 205 сл.).
Коли я була ще зовсiм маленькою дiвчинкою, то мала багато ляльок. Всi
вони були рiзного розмiру й рiзного виду. Вони були такi рiднi менi,
гарненькi, я ïх любила сильно. Але був у них один недолiк: всi вони
мали лише по одному платтю. Деякi були одягненi в спiдницю й блузку, але
теж не мали одягу на змiну. Це мене засмучувало, i тому я вирiшила
допомогти ïм: власноручно створити для них щось новеньке. Моя мама
тодi пiдтримала мене й дала якихось клаптикiв тканини. Всi вони були
рiзнобарвнi i яскравi. Дуже тодi вони менi сподобалися! Я iз заохоченням
узялася за роботу. Перше плаття, що я зробила, було не дуже гарним i
витонченим, але менi воно дуже сподобалося, тому що я сама його
придумала, сама викроïла, сама змiтала й сама зшила на своïй
дитячiй швейнiй машинцi. Так це й почалося. Я шила рiзнi види одягу
для своïх ляльок: плаття, блузки, спiдницi, штани, i чим бiльше я
придумувала й шила, тим бiльше це менi подобалося. До того ж, чим бiльше
я працювала, тим краще в мене виходило: фасони були усе оригiнальнiше, i
шити я вмiла вже набагато краще, нiж спочатку. Мама навчила мене рiзним
видам шиття вручну, i тому я доповнювала машинне шиття ручним
орнаментом. Якось у школi я побачила оголошення про курси шиття. Вони
проводилися прямо в нашiй школi, у кабiнетi працi. Я довiдалася у
вчительки, у якi днi й у котрiй годинi вони проводяться. Також я
запитала, що ж менi знадобиться для занять. Вона вiдповiла, що менi
потрiбнi будуть мiлiметрова лiнiйка, сантиметр, бiльший зошит з полями
зсередини, нитки, голки, папiр для викрiйок, i, саме головне —
тканина. Разом з мамою ми купили все необхiдне… На заняттях ми
вивчали склад рiзних тканин, учили знаходити напрямок ниток у тканинi,
учителька показувала нам, як правильно наметувати вирiб, показувала
рiзнi способи, як це можна зробити. Перше, що я пошила пiд ïï
керiвництвом, був фартучек. Я була дуже задоволена, тому що вiн вийшов
саме по менi, був приємного рожевого кольору й всi шви в мене
вийшли такi ровненькие! Удома я вирiшила небагато змiнити фасон цього
фартучка, менi було цiкаво самоï, без чиєïсь допомоги,
зробити це. Я вже знала, що треба взяти за основу викрiйки, тому менi
було неважко побудувати небагато не таку, як ми робили на заняттях. За
два вечори я пошила фартучек, але зовсiм iншого фасону. Я подарувала
його бабусi на день народження, вона була дуже задоволена й сказала, що
в мене є дарування до цього. Менi було дуже приємно чути
такi слова. Потiм ми навчилися шити спiдницi, штани. I завжди вдома я
робила щось несхоже на те, що ми проходили на курсах, i завжди менi це
приносило задоволення й радiсть. Зараз ми вчимося шити плаття, i це дуже
цiкаво для мене, хоча й складнiше, нiж пошити спiдницю. Мама вже
дозволяє менi користуватися ïï швейною машинкою й це
дуже добре, тому що я можу все робити будинку — вiд моделювання
фасону й викрiйки до самого шиття, i не треба вже спочатку вдома
кроïти, а потiм строчити в школi. Коли я закiнчу школу, то хочу
бути дизайнером одягу, тому що це менi дуже подобається i я
вважаю, що зможу багато досягти в цiй областi.
Записати слова фонетичною транскрипцією слід так:
зозуля [зоУзул'а] (о з наближенням до у) - 6 букв, 6 звуків, 3 склади.
союз [сойуз] - 4 букви, 5 звуків, 2 склади.
узбіччя [узб'іч':а] - 7 букв, 6 звуків, 3 склади.
<span>кінчаеться [к'інчайец':а] - 10 букв, 9 звуків, 4 склади.
кювет [к'увет] - 5 букв, 5 звуків, 2 склади.
вітаміни [в'ітам'іни] - 8 букв, 8 звуків, 4 склади.
сонний [сон:ий] - 6 букв, 5 звуків, 2 склади.
джерело </span>[д͡жеИреИло] - 7 букв, 6 звуків (е наближається до и), 3 склади. <span>
юнак </span> [йунак] - 4 букви, 5 звуків, 2 склади.
У нашій сім’ї обов’язки розподілені порівну. Тато , як найсильніша людина, бере на себе складніші обов’язки такі , як щось полагодити, перенести. Мама завжди займається всякими домашніми справами. А от мої обов’язки - не такі складні і їх небагато : помити посуд, попилососити, підмітати, щось притримати коли це необхідно татові, і звичайно вчитися. Але я росту, стаю дорослою людиною у котрої обов’язків стає дедалі більше. Тобто я вже починаю сам собі готувати їсти, застеляю ліжка, мию підлогу, протираю меблі від пилу. Але , іноді, коли я лінуюся ( можеш замінити слово) допомагати, я згадую минуле і уявляю, що в той час обов’язків було набагато більше, адже тоді не було таких технологій які присутні на даний час. Тому я вважаю що всі в родині повинні мати обов’язки, відігравати свою роль.