Пропоную дібрати такі цитати до образу Поліанни:
Зовнішнісь:
⇒"...побачила її – худеньку дівчинку в червоній картатій сукні, з волоссям,
заплетеним у дві товсті коси. З-під солом'яного капелюшка виглядало
гарне личко у ластовинні – воно поверталося в різні боки, шукаючи когось
очима".
Веселий норов, добра вдача, щирість:
⇒"Дівчинка побігла через усю кімнату й припала до колін тітки",
⇒ "Це так чудово, що в мене з'явилися ви",
⇒"Дівчинка слухняно пішла за тіткою".
Вміння радіти тому, що є:
⇒" Та раптом я згадала, що терпіти не можу свого ластовиння, і зраділа, що не маю люстра. А потім побачила цей чудовий краєвид з вікна і зрозуміла, що мені є з чого радіти";
⇒"Тітонько, а хіба не можна жити так, щоб радіти своєму обов'язку?".
<span>зоображення краси природи,возвеличення краси дрібних речей,заклик любові до природи та допомоги птахам</span>
1. Бо це характеризує його ммлосердя доброту,Адже він розуміє що тварини теж живі істоти і жоден немає права забирати їхнє життя.На мою думку це характеризує його як справжню людину
П’єса І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” сповнена сатирою та гумором, гротеском, іронією, а іноді і сарказмом.
Головний герой, Мартин Боруля, дуже хоче стати дворянином. Боруля мріє про те, щоб хоч онуки його стали «дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!». У цьому прагненні майже утрачає здоровий глузд, подібно до мольєрівського Журдена.
"Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?"
"М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи такпо-мужичи: мамо, тато.... Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш. Ма р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.Ма р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька. С т е п а н. Або: папаша, мамаша.Ма р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть."
<u>Характеристика образу Роксоляни Осипа Назарука </u>
Риси характеру Роксоляни - рішуча і винахідлива; - благородна та скромна; - весела (Хуррем) і оптимістична; - цілеспрямована та волелюбність; - терпима і безоглядна до будь-яких труднощів.
Мотиви і діяльність Роксоляни - зовнішня краса і внутрішня мудрість; - здатність до прийняття вагомого рішення; - глибока повага до своїх батьків, Абдуллага, Сулеймана; - прагнення пізнати нове і цікаве; - поважне ставлення до релігії; - вміння боротися з ворогом; - самопожертва заради народу, рідного краю; - стійко сприймає життєві труднощі
XVII століття — складний час для України, сповнений численними трагічними історіями окремих людей. Саме тоді тисячі дівчат і юнаків потрапляли в полон до татар, а потім турків. І лише небагатьом українським красуням доля «посміхалася»: вони ставали дружинами своїх панів. Можливо, ті дівчата знаходили щастя в коханні, в материнстві, але так до кінця життя й залишалися заховані чадрою від усього світу, нікому не відомі, ніким не знані. їхнє життя обмежувалося стінами гарему, їхній світогляд зазнавав убивчої наруги під впливом чужинної культури й релігії, їхнє спілкування — розмови з чоловіком, іншими його дружинами та прислугою. Такими були закони мусульманства.
<span>Тим більш дивовижною, аж до неправдоподібності, здається історія життя української дівчини Анастасії Лісовської, яка, не виділяючись вродою, змогла стати дружиною Сулеймана Пишного, десятого султана Османської імперії, відмовилась носити чадру і супроводжувати свого чоловіка у військових походах, навіть впливала на державну турецьку політику. </span>
<span>Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей? </span>
<span>У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!» Можливо, але згадаймо, скільки зусиль доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту, як виявила кмітливість у найскладніших розмовах (хоча б із монахом-відступником чи з мусульманськими мудрецями), скільки сміливості показала перед підданими падишаха, йдучи до його палат, скільки патріотизму виявила, відстоюючи своє право на віру тощо. </span>
<span>Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї найкращого. А історія Роксоляни учить нас бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що не завжди мета виправдовує засоби. </span>