Андрій Самойлович Малишко був одним з тих літераторів, які разом з нашим народом долали складні шляхи XX століття. Він учителював, працював у «Літературній газеті», у роки Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Після війни Андрій Самойлович працював у журналі «Дніпро». Здається, звичайний шлях радянського літератора. Але Малишко ні в якому разі не був тим, хто проміняв свій народ на пільги, даровані партійним квитком. І вірші поета переконливо доводять це.У вірші «Марина в небі голубім…» Малишко звернувся до теми співця — пророка й учителя. Мова тут іде про Великого Кобзаря. Хмара пролітає над Україною, і лежить її шлях на схід, туди, де «над Каспієм горбатим» минали роки Шевченкового заслання. Що може бути більш піднесеним, ніж діалог двох поетів? Малишко лише сподівається на такий діалог. Хмара принесе в далекі краї справжні дощі, які впадуть саме туди, де ступав наш геніальний Кобзар:«Тут шлях лежав і мліла спека.Тут він за всіх переболів».Доля Кобзаря, немов у дзеркалі, відбила долю всього народу. І пам’ять про Шевченкову славу робить нас тими, ким ми повинні бути — українським народом.«Палають вогні при дорозі…». Поетична уява Андрія Малишка оживляє в цьому вірші події давніх часів — набіг татар на Україну. Вороги ділять награбоване:«Бери собі матір із дітьми,Отару овець і волів.— Віддай мені шаблю-дамаску,Як сам ватажок повелів».Біль і гнів відчувається в цьому вірші. Малишко дуже стисло і яскраво подає картину набігу, кожна деталь тут працює на створення образу. «Палають вогні при дорозі…» ще раз доводить нам близькість поета до народу, адже будова й поетичні особливості вірша нагадують народні пісні та балади. Недовго торжествують розбійники. Козаки під проводом Петра Сагайдачного сповна відплачують за смерть і ганьбу, за сльози матерів та дітей:«І шаблі скреснули і впали,І порох покрив сіножать.Татарські порубані костіПід сонцем палючим лежать».<span>Андрій Малишко розумів велич людини праці, красу хліборобського труда, святість родової пам’яті. Ось кілька прикладів.</span>
За картину Хлопчик жебрак який ділиться хлібом із собакою
Ответ:
Объяснение:Фразеологізми з оповідання “Скарб” ” Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить” розпластався на перині очі витріщить як той пуцьвірінок, ” Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить…” ” Щастя, як горох з мішка” ” Ти ж із хати ніколи носа не виткнеш!” ” …їсть неборак, аж за ушима лящить…” ” до білого волосся доспався”
Риси характеру Низа та Евріала а) нехтування багатством; б) чуйність і доброта; в) дружність, повага одне до одного; г) презирство до фізичного болю і до самої смерті; д) сміливість і мужність.
<span>Михайлик був дуже працьовитий він любив читати книги перечитував все що бачив та мав велике бажання навчатись любив дізнаватися щось нове про навколишне середовище від свого діда який багато знав та любив росказувати своєму онуку !</span>