(Я напишу про современного.)
Владимирова Елена.<span>
Тамбовская писательница Елена Владимирова по образованию филолог, доктор наук, преподает в вузе. Она – лауреат премии им. В. Крапивина за 2010 год. У Е. Владимировой еще не так много книг, но все они посвящены подросткам: «Музыка одинокого сердца», «Принцесса разбитых сердец», «Цветок на асфальте» и др. В одном из интервью писательница сказала: «У меня нет специального интереса к подростковым субкультурам. Просто так вышло, что я написала серию повестей про эмо, а потом закончила книгу про паркур… Меня интересует скорее процесс внутреннего поиска у подростка»
</span>
Произведения:
-Пустая ссора
-<span>Дом на окраине.
</span>-Затерянный клад
Бабуся дуже любила землю і була настільки спокійної що обличчя у неї було неначе вона молиться
Реалізм
Стиль і напрямок у літературі та мистецтві
48 змін у цій версії очікують на перевірку.Стабільну версію було перевірено 31 серпня 2014.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Реалізм (значення).
Реалі́зм (від лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. Панування реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму. Термін «реалізм» вперше вжив французький літературний критик Жюль Шанфльорі в 50-х роках 19 століття для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму.
На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.
У ХІХ ст. визначальною рисою реалізму вважалася «правдивість» - у розумінні «вірності дійсності», яку відображає митець. У зв’язку з цим варто зазначити, що справжнє мистецтво завжди є правдивим, адже незмінно прагне відображати істини й цінності людського буття, які, однак, не залишаються незмінними. Той чи інший художній напрям стає домінуючим і «правдивим» за певної доби саме тому, що виявляється здатним дати найпереконливіші відповіді на її виклики, найповніше виразити «істини буття», як вони мисляться й переживаються сучасниками.
Утім, за реалізмом невипадково закріпилася його назва: він тісно пов’язаний з настановою реалістичного (тобто заснованого на досвіді) сприйняття й витлумачення дійсності.
Реалізм як художня система ґрунтується на спостереженнях, вивченні та аналізі дійсності. Творчість письменників- реалістів є, власне, художнім осмисленням і узагальненням цього вивчення й аналізу. Отже, ідеться не лише про відмінність «творчих методів», а й про різний «будівельний матеріал» у творах романтиків і реалістів. Відомий французький філософ і вчений І. Тен заявляв, що реалістичний роман за своєю сутністю є сукупністю спостережень і досвіду, а відтак кожна освічена людина на матеріалі своїх спостережень і життєвого досвіду може написати один чи два пристойних романи. Звісно, це перебільшення, але воно в загострено-парадоксальній формі висвітлює істотні особливості реалістичного способу творчості.
Щоправда, у письменників першої половини XIX ст. Бальзака, Стендаля, Діккенса, Ш. Бронте, Меріме, Гоголя активність уяви та її роль залишалися на високому рівні, але ж їхня творчість значною мірою перебувала в річищі романтизму і не піддається остаточному зарахуванню до реалістичної художньої системи. Ситуація змінилася в другій половині століття, коли реалізм остаточно самовизначився й рішуче відмежувався від романтизму. Тепер на перший план було висунуто настанову «достовірності» відображення дійсності, суть якої полягала в збереженні дійсних пропорцій і масштабів у змалюванні повсякденності, персонажів і обставин; рішучому засудженню піддавалися романтичні «фантазії» та «перебільшення». Чітку формулу цієї естетичної настанови реалізму дав російський критик М. Чернишевський: «Зображення життя у формах самого життя» .
Важливо також пам’ятати, що реалізм є породженням епохи, позначеної домінуванням науки в царині духовно-практичної діяльності та її великим впливом на літературу. З-поміж інших типів і напрямів художньої творчості він вирізняється тим, що з усіх завдань мистецтва, багатофункціонального за своєю природою, на перший план висуває завдання пізнавальне. Можна навести багато висловлювань тогочасних письменників і критиків, у яких наголошувалася ця особливість реалізму, але обмежимося промовистим зізнанням Г. Флобера: «...я зрозумів одну річ, одну дуже важливу річ, що для людей нашої породи [письменників] щастя полягає в пізнанні й ні в чому іншому».
1 отвагой , удачей
2. ЧУвства как буд то в дороге
«Оди́н день Ива́на Дени́совича» (первоначальное авторское название — «Щ-854») — первое опубликованное произведение Александра Солженицына, принёсшее ему мировую известность, публикация которого, по мнению историков и литературоведов, повлияла на весь дальнейший ход истории СССР[1]. По авторскому определению — рассказ, но при публикации в журнале «Новый мир» по решению редакции назван «для весомости» повестью[2]:578.
Рассказывается об одном дне из жизни советского заключённого, русского крестьянина и солдата Ивана Денисовича Шухова:
Просто был такой лагерный день, тяжёлая работа, я таскал носилки с напарником и подумал, как нужно бы описать весь лагерный мир — одним днём. Конечно, можно описать вот свои десять лет лагеря, там всю историю лагерей, — а достаточно в одном дне всё собрать, как по осколочкам, достаточно описать только один день одного среднего, ничем не примечательного человека с утра и до вечера. И будет всё[2]:574.
Анна Андреевна Ахматова, прочитав «Один день Ивана Денисовича», сказала Лидии Корнеевне Чуковской:
Эту повесть о-бя-зан про-чи-тать и выучить наизусть — каждый гражданин изо всех двухсот миллионов граждан Советского Союза[3].