В нашому світі є безліч проблем, ми щиро переживаємо їх, але коли настає скрутна хвилина, раптом все змінюється. Всі проблеми, що були, стають мізерними і незначущими , а натомість їм приходить усвідомлення думки про правдивість нашого життя, що так уміло прикрашалося засоби масової інформації. Раптом спала димка ілюзій і перед нами постає реальна картина ситуації, що відбувається на нашій землі, на нашій Батьківщині. Тоді кожен і відкрив своє справжнє лице.
Одні виявилися боягузами, інші ледарями, які лише вміють гарно говорити, але були й інші. Тих, кого було набагато більше . Це герої. По правді кажучи, я навіть не очікувала, що їх виявиться в нашій країні так багато. Солдати, волонтери, всі, хто допомагав і допомагає. Хтось це робив менше, хтось більше, але жоден не залишився байдужий. Багато хто говорить, що в наш час люди стали злі, але це не так. Ми бачимо на сьогоденному прикладі, що світ повний добрих і самовідданих державі людей, які борються за наше майбутнє, за наше життя.
Солдати, що пішли зараз на зону АТО і всі, хто зараз із ними рискують не повернутися до дому. У кожного з них є сім’я, родина, друзі. Їм є що втрачати. Можливо, інший би не погодився, але не вони. Ті, завдяки кому ми зараз спокійно ходимо до школи чи на роботу. Будучи в безпеці, ми до кінця не усвідомлюємо всієї тієї ситуації, що відбувається. Все добре, допоки добре. Не так давно відбувся Євромайдан, зараз же ми майже не згадуємо про нього, бо все налагодилося. А що якби ні? Що якби не було майдану? Що тоді? Можливо, все залишилося б на своїх місцях, можливо було б гірше, але краще не сталося б, безперечно. І тому, що наша держава зрушила з місця є заслуга всіх тих, хто полягли за наше краще життя. Пам’ятаймо це.
Пам’ятаймо всіх, живих і тих, хто вже не з нами. Солдатів і активістів майдану. Лікарів і волонтерів. Пам’ятаймо старих, пам’ятаймо молодих. Вони боролися за наше життя. Не забуваймо це. Закарбуймо їхні імена у пам'ять вічності, тоді вони не вмруть, а будуть завжди з нами. Усіх колись не стане на цьому світі, але в наших серця вони, герої, житимуть вічно.
Олійника Вірші Плужника Вірші Сосюри Вірші Франка Вірші Шевченка Дитячі вірші Українські гуморески Гуморески Глазового ЗНО Історія України Галицько-Волинська д. ЗНО персоналії ЗНО поняття та терміни ЗНО хронологія Київська Русь стародавня історія Україна в 14-17 ст. Україна в 18-19 ст. Україна в 20 ст. Корисне Комп'ютер Поради Авто і транспорт Поради мамам Продукти Світова літ. 10клас 11клас 5клас 6клас 7клас 8клас 9клас Міфи Твори Цитати з книг Скорочені твори світова література українська література Укр. літ. 10 клас 11 клас 5 клас 6 клас 7 клас 8 клас 9 клас Народна мудрість Афоризми Афоризми по авторам Афоризми по темам Загадки українські Казки Українські прислів'я та приказки Твори з укр. літ. Теорія Укр. мова Опис Правила Твори з укр мови твори 11 клас твори 5 клас твори 6 клас твори 9 клас твори для ЗНО Фразеологізми Іф Аф Бф Вф Гф Дф Жф Зф Кф Лф Мф Нф Оф Пф Р Сф Тф Уф Ф Хф Ц Чф Ш Щ Яф Цікаві факти Цікаві наукові факти Цікаві традиції Цікаві факти з географії Цікаві факти про відомих людей Цікаві факти про людину Цікаві факти про природу Цікаві факти про продукти Цікаві факти про рослини Цікаві факти про тварин Цікаві факти про Україну «МІО, МІЙ МІО» СКОРОЧЕНО Міо, мій Міо (швед. Mio, min Mio) — дитяча казкова повість шведської письменниці Астрід Ліндгрен, вперше опублікована в 1954 році. «Міо, мій Міо» скорочено Боссе — хлопчик, усиновлений літніми прийомними батьками, які його не особливо люблять. Одного разу господиня довколишнього магазина, фру Лундін, дарує Боссе яблуко і просить опустити в поштову скриньку листівку за неї. Хлопчик не втримується від спокуси, щоб поглянути на текст: послання адресоване королю, в ньому говориться, що його син скоро повернеться додому, і, як знак, в руці він буде тримати золоте яблуко. Яблуко в руці Боссе стає золотим … Незабаром хлопчик знаходить пляшку з замкненим всередині джином, звільняє його, і той, побачивши яблуко, переносить Боссе в країну Бажану. Там він дізнається, що його справжнє ім’я — Міо, а сам він, як син короля, є принцом цієї країни. Міо знайомиться з хлопчиком Юм-Юмом, батько дарує йому коня на ім’я Міраміс. Однак незабаром з’ясовується, що в цій чудовій країні не все так благополучно, як здається на перший погляд: тут також живе злий лицар по імені Като, який своєю ненавистю до всіх випалює землю навколо, викрадає дітей з довколишніх сіл. Древнє передбачення свідчить, що саме Боссе, незважаючи на свій вік, битиметься з Като і переможе його. Хлопчики і Міраміс відправляються в далеку і небезпечну подорож. Головний герой долає свій страх заради спасіння королівства Країни Далекої. Вірними помічниками Міо в цій боротьбі стає його вірний друг — хлопчик Юм-Юм і досвідчений зброяр, який зробив для нього чарівний меч, здатний розсікати кам’яне серце лицаря Като. В Мертвому Лісі дітей врятувало «дуплисте дерево», а «найчорніша в світі гора» впустила їх до себе. На стороні сміливих дітей виступає також «колодязь, що шепотів», яма в лісі і навіть скелі і птахи. Маленька дівчинки, перетворена на птаха, своїми крилами загасила смолоскип задля спасіння юних героїв (вона ожила під чарівним плащем, витканим її мамою). Завдяки їм герою вдається перемогти чари жорстокого лицаря Като. Своє щастя хлопчик Міо знайшов не в героїчних пригодах, а в родинному затишку. Любов (матері, батька, друга) у цій казці здатна творити справжні дива й перемогти все лихе. Однак питання, куди ж насправді подівся Буссе — залишається відкритим.
Маленькая Ассоль,воспитанная добрым и любящим отцом, живет уединенной жизнью. Её отталкивают сверстники,недолюбливают взрослые.Сказка об алых парусах,рассказанная в лесу незнакомцем,становится смыслом ее жизни.Ассоль
живет в ожидании чуда. А мечта, если в нее поверить, то есть отдать ей жизнь, становится могучей творящей силой ...
Если речь идет об этом, то Джим услышал о том, что команда на корабле состоит из пиратов, спрятавшись в бочку. Как раз в то время пираты говорили о том, как они откопают клад и всех этих простачков перебьют, чтобы клад остался у них