<span> <span>Поэзию Анны Андреевны Ахматовой невозможно читать с равнодушием. Буквально каждое ее произведение переворачивает все привычные представления о мире, заставляет иначе взглянуть на окружающую жизнь.</span></span>
<span>Когда я читаю стихи Ахматовой, мне кажется, будто передо мной раскрывается удивительный мир, целая Вселенная ее души. Анна Андреевна жила в нелегкое для страны время. Привычные общечеловеческие ценности были забыты. И именно поэтому к творчеству Ахматовой относились настороженно... А саму поэтессу назвали “взбесившейся барынькой, мечущейся между будуаром и молельней”. Насколько чудовищно несправедливыми кажутся подобные высказывания сегодня, когда безусловная гениальность ахматовского творчества оценена читателями по достоинству!</span>
Савельич невзлюбил Бопре, так как он был против иностранной прислуги (он же обращается с этими словами к Андрею Петровичу Гриневу, что и своих людей хватает). Савельич не любил француза за то, что он никакого положительного влияния на Гринева не давал, не занимался с ним. Это можно подтвердить в первой главе при описании их "занятий" (например, Бопре спал, а Петр Андреевич делал из географической карты змея, подаренной отцом сыну. Несомненно, Савельич понимал, что Петруша будет брать пример с французского "учителя" (хоть таковым он не являлся). Из этого следует, что Савельич прав в своем недобром отношении к Бопре.
Какой рассказ? Какие герои?
Казаки решили осадить поляков из-за того что Тарасу Бульбе сообщили о том что его сын Андрий перешёл в польское войско.
Контрастне протиставлення зовнішньої досконалості та внутрішнього безкультур’я, чітко “промальоване” Шоу в другій дії, досягає апогею у “з’яві” героїні в третій дії, коли вона - несподівано для господарки - опиняється у вітальні місіс Хігінс. Глядач бачить справжній “шедевр”: “Еліза, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі усі встають. Керована сигналами Хігінса, із відтрено-ваною грацією вона підходить до його матері”.
На це варто звернути увагу: “Усі встають”! Отже, також не можуть утриматися, тому встають разом з усіма, її “творці”? Чи зобов’язана “вставати” літня жінка, коли до її вітальні входить дівчина, яку вона, до речі, до себе не запрошувала? Але пані Хігінс теж не утрималася…
Не можна не помітити, що поява Елізи викликає фурор саме тим, що дівчина бездоганна зовні, і це загальне “вставання” свідчить перш за все про відверте захоплення присутніх саме цією зовнішньою досконалістю героїні. Окрім того, тут поєднуються як краса дівчини, що дана їй Богом, так і набута завдяки навчанню чудова вимова. Проте, як тільки Еліза “входить у смак” розмови, очевидною стає дисгармонія зовнішнього і внутрішнього в ній: тут впадає в око її “натренована граційність” і покірне слідування сигналам Хігінса.