Читати книжки не тільки цікаво а ще й можна пізнати нове. Книжки хоч и не говорять а вчать. Якщо постійно читати то можна стати дуже розумним, але ніколи не псуйте книжки. Бережіть джерело знань- книжку.
Не секрет, що сніг має білий колір. Тому більшість людей вважає, що і на картинах його потрібно зображати білим. Що ж тут складного: взяв білу фарбу, наніс її на полотно, ось вам і сніг. Але так можуть думати тільки ті, хто ніколи не мав справи з живописом та й просто не придивлявся до картин, на яких художники зображували зиму. Адже насправді сніг може бути практично будь-якого кольору і набувати будь-яких відтінків, причому все одно залишиться враження що це справжній сніг. Прикладом тому можуть служити картини відомого радянського художника Костянтина Юона. Він дуже любив зиму, сніг, мороз і сонце, тому написав багато зимових пейзажів, на яких зобразив зиму в різний час доби, в різну погоду і в різні періоди зими.
Одна з картин К. Юона на зимову тему називається коротко і ємко: «Кінець зими. Полудень». Вже одна назва змушує нас уважніше придивитися до того, що зображено на цьому полотні. Адже цікаво розібратися, за якими ознаками можна зрозуміти, що це дійсно кінець зими і дійсно опівдні.
На полотні зображено веселий сільський пейзаж. Вся земля ще покрита товстим шаром снігу. Видно відразу, що це типове російське село: ліворуч на передньому плані знаходиться дерев’яний будиночок, а від нього йде огорожа, що розділяє картину на дві частини горизонтально. Вдалині видніється ще один сільський будинок.
Дахи будинків теж покриті снігом, який, на перший погляд, ще не почав танути. Уважно придивившись, можна побачити, що для зображення снігу художник майже не використовував білої фарби, зате добре видно відтінки жовтуватого, сірого, блакитного і синього. Саме завдяки цьому створюється відчуття, що це дійсно кінець зими і сніг вже не такий пухнастий і свіжий, як це буває під час сильних морозів.
На подвір’ї пасуться кури, які ніколи не виходять на вулицю під час зими. Значить і вони відчули наближення весни і вибралися погрітися на перших променях ласкавого, майже весняного сонця. Домашня птиця виглядає на полотні яскравими веселими плямами і додає пейзажу життєрадісний настрій. За огорожею видно групу хлопців з лижами. Швидше за все, вони зібралися до далеких горбів, які видніються на задньому плані. Хлопці квапляться використовувати останні морозні деньки, щоб присвятити їх зимовим забавам.
Про те, що на полотні зображено кінець зими, говорить і яскраве сонце. Його не видно на полотні, але сонячні промені заливають весь простір картини. У променях сонця більш чітко видно і ніжні берізки, і темні ялини, без яких не може обійтися жоден російський пейзаж. Дійсно – це полудень, адже тільки в цей час в кінці зими сонячні промені такі пронизливі, а морозний день по-справжньому приємний. Ще трохи – і в свої права вступить весна
Кулаківські
Гордій- Фрол, Франя( заміжня за Корнія) і Яків-Василій-Іван,Катерина( заміжня за Семена)-Анатолій-Батько Вадима-Вадим
Щербань Софія
Клава- Горпина-Ніна- Бабуся Софійки-мама Софійки(в частині русалонька із 7в проти русалоньки з білокрилівського лісу Виявиться,що її звати Тетяна)-Софійка
Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківці Літинського повіту на Вінниччині. Його дитячі роки минали серед мальовничої природи Прибужжя .
Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша пробудила в його дитячому серденьку любов до природи, навчила милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом .
<span>З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дєм'яновича; діда Дем'яна —колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядька Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою -- цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика.
</span>Коли Михайлику було дев'ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім'я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися — теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.
Змалку в хлопчика виявився великий потяг до знань, до книжки. Він самотужки навчився грамоти ще вдома, лише мріючи про школу. Читав усе, що потрапляло до рук. Найбільше захопили його дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя.
Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році очолив молодіжну бригаду з колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає мрію: буду вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році.<span>
</span>Перша збірка віршів «Добрий ранок» побачила світ у 1941 році. Рядовим солдатом-артилеристом пішов М.Стельмах на фронт у перші ж дні війни. Контузія, поранення, госпіталь, лікування….І ось така бажана Перемога! Поет-воїн повернувся до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості.<span>
</span>Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров людська — не водиця».
Цілу бібліотечку складають книжечки Михайла Стельмаха для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка», «У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім'я», «Заячий секрет», «Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка». <span>
</span>ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТIВЗаєць спати захотiв,Сам постелю постелив.Сам собi принiс подушку,Пiдмостив ïï пiд вушко,Та у зайця довге вушко —Все звисає iз подушки.<span>
</span>Помер М.Стельмах 27 вересня 1983p. в Києві.
Могила М.Стельмаха Бюст на алеї у Вінниці
Музей М.Стельмаха в с.Дяківці відкрито 24 травня 1989 р. У музейній колекції є особисті речі письменника, документи, фотографії, кіно- та відеоматеріали, сувеніри, речі хатнього вжитку родини Стельмахів, меблі та книги з особистої бібліотеки Стельмаха, різноманітні видання його творів.<span>
</span>Підготувала Фіцай Ольга Василівна –вчитель початкових класів Буштинської гімназії-інтернату<span><span>Джерело: Ткаченко Н.С., Ходосов К.О. Вивчення </span>творчості Михайла Стельмаха: Посібник для вчителів.-2-е вид.із зм. і доп.-К.: Рад. школа,1981.-224с.-Бібліогр.: с.223</span><span>
</span>
Ховзький — слизький.
Чепіргатий — зубчатий.
Дідицтво — володіння, маєток.
Збурення — зруйнування.
Кармазиновий — малинового кольору.
Засіка — штучна перешкода з повалених дров.
Дорічне — щорічне.