ЭМ... WHAT? Почему "за",если "по"?
1)Кем был Робин Гуд?
2)Куда девалось награбленное?
3)Кого грабил Робин?
Шел он, шел и вдруг подумал: «А ведь это волшебство – неплохая штука! И с разбойниками я поступил в общем-то довольно глупо. Я же мог заставить их отдать мне все деньги, какие у них были. Может, вернуться и поискать их?» И он повернул было обратно, как вдруг увидел, что навстречу едет почтовая карета. – Вот это, пожалуй, меня даже больше устроит! Лошади бежали быстро, позванивая бубенчиками, и кучер на козлах весело насвистывал песенку. Рядом с ним сидел вооруженный жандарм. – Привет, барабанщик! Тебя подвезти? – Нет, мне и тут хорошо. – Тогда сойди с дороги, дай проехать. – А вы сначала потанцуйте! «Трам-тара-там-там! Трам-там-там!» – загремел барабан. И тотчас затанцевали лошади, соскочил на землю кучер и давай притоптывать ногами. А уж как смешно плясал жандарм, выронивший свое ружье! И пассажиры все тоже пустились в пляс. А надо вам сказать, что в этой почтовой карете везли <в банк золото<span>– три ящика. Наверное, килограммов триста. Солдат одной рукой продолжал бить в барабан, другой сбросил ящики на дорогу и ногой задвинул их в кусты. – Пляшите! Пляшите! – Хватит! Хватит! Больше не можем! – Тогда уезжайте, да побыстрее! И не оборачиваться!… Почтовая карета уехала без своего драгоценного груза. А солдат стал богатым-пребогатым, как миллионер… Теперь он мог купить себе виллу, жить бездельником и жениться на дочери какого-нибудь важного чиновника. А еще понадобятся деньги, так ему и в банк идти не надо – достаточно вспомнить о барабане. </span><span> </span>
Мій улюблений літературний герой — Олесь з оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Цей персонаж подобається мені своєю справжністю. Що я маю на увазі? Олесь не падав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є звичайним хлопчиком, який живе в українському селі й навчається в сільській школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь. Він дуже любить і цінить красу природи. А його рідний дід Прокіп — протилежність своєму онукові. Людей, схожих на діда Прокопа, дуже багато, таких не треба навіть шукати. Оскільки дітей та дорослих, що цінують природу, як Олесь, практично немає, усі в селі його вважають диваком, у тому числі і дід Прокіп. Сам хлопчик не розуміє, чому на нього так кажуть, адже він ще малий.
Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.
Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев, спостерігає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві? Напевно, впертість, уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання. Розповідь про цей випадок вказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватися природою, а й зображувати її на папері.
Мене вразив епізод твору, де місцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око. Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.
Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі риси характеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість. Це найголовніше, що має бути в кожній людині.
Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак», його образ припав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой
Ученый — умный молодой человек, писавший книги об Истине, Добре и Красоте. Но до его книг никому нет дела. Его преследуют горе и заботы. Он заболевает и становится слугой собственной тени. «Тень отлично умела держаться господином, а ученый по доброте сердца даже и не замечал этого». Тень обращается к нему на «ты» и в конце концов начинает выдавать себя за У., а его называть собственной тенью. Когда тень присваивает его ум и знания и сватается к королевской дочери, У. намеревается открыть ей глаза на ее будущего супруга: «Я скажу ей все! Скажу, что я человек, а ты только тень!» Однако все его попытки разоблачить обман ни к чему не приводят. От него избавляются, а тень празднует свадьбу с принцессой. У. — воплощение чести и добра, для которых нет места в мире, где правят обман, хитрость и ложь.