Н постепенно вызревает в душе живописца. Тут, естественно, не обходится без участия высших сил. Это первое. Второе — это поиск натуры, отвечающей задумке художника. Третье — когда образ уже не может удержаться в душе, то он вырывается на холст с помощью красок, кистей, разбавителей-растворителей, палитры и мольберта. Бывает, правда, что вместо кистей пишут пальцами или мастихином. Причём образ должен быть запечатлён верными тональными отношениями света и тени, пространства и цвета. Предположим, один художник положит рядом две краски, и обе у него останутся просто красками, а картина плоской и декоративной. Образа не получится, потому что тональные отношения неверные (по определению Юона, тон — это изображение цвета и материала предмета в свете и пространстве) . Вместо объёмно-пространственной и светотеневой живописи у такого художника будет преобладать декоративность и звучность красок самих по себе. У настоящих же мастеров при наложении красок вследствие тонко выстроенных тональных отношений появляются и свет, и тень, и цвет, и пространство. То есть именно тот образ, который задуман — независимо от того, пейзаж это, портрет, жанр или натюрморт… Мастера работают отношениями.
<span>А вообще почитай Л. С. Выготского, его книжку «Психология искусства».</span>
Больше всего Фонвизину удались отрицательные герои - Скотинин, Простакова и сам Митрофан. Они и сейчас выглядят живыми, а главное - говорят сочным, настоящим языком. Недаром все реплики, ставшие поговорками, произнесены в комедии именно отрицательными персонажами: Не хочу учиться, хочу жениться; Та дверь, что навешена, та прилагательна, потому что к своему месту приложена, а та, что в чулане стоит, пока что существительна; Нашед деньги, ни с кем не делись. Все себе возьми, Митрофанушка. Не учись этой дурацкой науке; и так далее.
Положительные же герои говорят языком совершенно невообразимым. Таким языком только реляции и отчеты писать.
Отрицательные герои везде и всегда выходили у авторов живее положительных, это еще Пушкин в "Онегине" отмечал. Ну, Фонвизин и не вышел из общей литературной традиции.
Ильмы:"Аргонавты", " Язон и аргонавты", "Одиссей", " Троя".Картины:Сандро Боттичелли " Рождение Венеры", Диего Веласкес " Марс, бог войны", Франсуа Буше " Купание Дианы", Тициан " Похищение Европы", Рубенс " Персей и Андромеда", Рубенс " Прометей прикованный".Скульптуры: Венера Милосская, Аполлон Бельведерский, крылатая Ника Самофракийская, Лаокоон и его сыновья.То, что сразу вспомнилось ( правда, это всё древне-греческие и древне-римские мифы).
Привет , вроде то
ліття. Поет показує пробудження громадських
інтересів у передовихлюдей свого часу, їхнє бажання до активної дії.
Особиста драма Євгенія Онєгіна відобразила духовну драму прогресивного
дворянства 20-х років XIX століття.Євгеній Онєгін різко виділяється
серед інших героїв роману. Він не «позитивний герой», але і не
«негативний герой». І це змушує нас активніше, без підказування автора,
самим розібратися в характері героя роману.Соціальне становище і
виховання визначили основні риси характеру Онєгіна. Він син багатого
пана, «спадкоємець усіх своїх рідних». Йому не потрібно було трудитися
за шматок хліба, він не вмів і не хотів трудитися. Пушкін підкреслює це,
прямо говорячи про свого героя, що «праця завзята йому була
нудна».Виховання, яке отримав Онєгін, було саме кепське. Його батько,
легковажний петербурзький пан, передоручив виховання сина убогим
гувернерам, «мадамам» і «мосьє», які нічого не навчили хлопчика, ніяк не
виховували його і тільки злегка лаяли за пустощі:Мы все учились
понемногуЧему-нибудь и как-нибудь.Не важко зрозуміти, що з Онєгіна виріс
закінчений егоїст, що піклується тільки про себе, про свої бажання і
задоволення, що не вміє звертати увагу на почуття, інтереси, страждання
інших людей, здатний із легкістю скривдити, образити, заподіяти горе
людині, навіть не помічаючи цього.Гарні задатки його душі завдяки
вихованню і життєвій обстановці залишалися під спудом, не набули
розвитку.Онєгін обертається у вищому світі. Спочатку він живе, як і всі
світські люди: їздить на бали, упадає за жінками, зустрічається з
друзями в ресторані, ходить у театри. Але це він робить без задоволення,
як щось обов'язкове, його навіть перестало цікавити, що відбувається на
сцені:Потом на сценуВ большом рассеянье взглянул,Отворотился — и
зевнул.Але за своїми поглядами і вимогами до життя Онєгін стоїть
незрівнянно вище не тільки від своїх сусідів-поміщиків у селі, але і
представників петербурзького вищого світу. Онєгіна не задовольняло
порожнє, беззмістовне життя, яке вважали за нормальне його світські
знайомі.Им овладела тоска, хандра:Он застрелиться, слава
богу,Попробовать не захотел,Но к жизни вовсе охладел.Как Child-Harold,
угрюмый, томныйВ гостиных появлялся он.Проте в Онєгіна не вистачило ні
сили, ні бажання порвати з цим життям. При цьому його егоїзм,
неуважність до почуттів інших змушують його постійно чинити зло людям,
із якими стикає його доля. Одержавши любовний лист від Тетяни, він, не
маючи наміру розділити її почуття, чесно вирішує сказати їй про це, щоб
відразу убити в ній усяку надію.Егоїзм і неуважність до людей
позначаються і в подальшій поведінці Онєгіна. Вирішивши помститися
Ленському, який умовив його приїхати на провінційний бенкет, Онєгін
починає демонстративно, на очах у всіх, залицятися до нареченої свого
друга, Ольги. Він дійсно «розлютив» і засмутив Ленського, але йому й у
голову не приходить, що цими залицяннями він у той же час заподіяв гіркі
страждання ні в чому не винній перед ним, закоханій в нього Тетяні. І
це в день її іменин!Характер Онєгіна не вигаданий Пушкіним. Він у цьому
образі узагальнив риси, типові для цілого прошарку молодих людей. Це
люди, забезпечені працею кріпаків, які одержали безладне виховання. Але,
на відміну від більшості представників пануючого класу поміщиків, які
спокійно й безтурботно ставилися до свого бездумного і спокійного життя,
ці молоді люди, більш розумні, чуйні і благородні, відчували
невдоволеність навколишнім середовищем і у той же час — невдоволення
собою. Вони замикалися в собі, почували себе розчарованими в житті,
озлобленими на все і на всіх. Вони різко виділялися серед світської
юрби, здавалися в суспільстві якимись дивними людьми, але самі
продовжували таке ж беззмістовне світське життя, добре розуміючи його
порожнечу і не зазнаючи від нього нічого, крім нудьги і щиросердечних
страждань.<span>Пушкін зображує в особі Онєгіна егоїста, але це не
самовдоволений, закоханий у себе егоїст, а, як назвав Онєгіна В. Г.
Бєлінський, «егоїст, який страждає». Він розуміє, що основне джерело
його туги — це відсутність діяльності, праці. Але саме до цього він і не
був спроможний внаслідок свого виховання. «Лінь, що нудьгує» — от
характерна риса Онєгіна.</span>