Марина Іванівна Цвєтаєва народилася в Москві 26 вересня (8 жовтня) 1892. Її батько був професором університету, мати — піаністкою. Перші вірші написала вже в 6 років. Першу освіту отримала в Москві у приватній жіночій гімназії, потім навчалася в пансіонах Швейцарії, Німеччини, Франції. Після смерті матері, Марина та її брат і дві сестри виховувалися батьком, який намагався дати дітям добру освіту. Перша збірка віршів Цвєтаєвої була опублікована в 1910 році («Вечірній альбом»). Вже тоді на творчість Цвєтаєвої звернули увагу знамениті — Валерій Брюсов, Максиміліан Волошин і Микола Гумільов. Їх творчість і твори Миколи Некрасова значно вплинули на ранню творчість поетеси.
У 1912 році вона випустила другу збірку віршів — «Чарівний ліхтар». У ці два збірники Цвєтаєвої увійшли також вірші для дітей: «Так», «У класі», «У суботу». У 1913 році виходить третя збірка поетеси під назвою «З двох книг». Під час Громадянської війни (1917-1922) для Цвєтаєвої вірші є засобом висловити співчуття. Окрім поезії вона займається написанням п’єс. У 1912 році виходить заміж за Сергія Ефрона, у них згодом народиться дочка Аріадна. У 1914 році Цвєтаєва знайомиться з поетесою Софією Парнок. Їхній роман тривав до 1916 року. Їй Цвєтаєва присвятила цикл своїх віршів під назвою «Подруга». Потім Марина повернулася до чоловіка. Друга дочка Марини, Ірина, померла у віці трьох років. У 1925 році народився син Георгій. У 1922 році Цвєтаєва переїжджає до Берліна, потім до Чехії і в Париж. Творчість Цвєтаєвої тих років включає твори «Поема гори», «Поема кінця». dovidka.biz.ua Вірші Цвєтаєвої 1922-1925 років були опубліковані у збірнику «Після Росії» (1928). Однак вірші не принесли їй популярності за кордоном. Саме в період еміграції Цвєтаєва отримала визнання за прозі твори. Проживши 1930-ті роки в бідності, в 1939 Цвєтаєва повертається в СРСР. Її дочку і чоловіка заарештовують. Сергія розстрілюють в 1941 році, а дочку через 15 років реабілітують. У цей період свого життя Цвєтаєва майже не пише віршів, а лише займається перекладами. 31 серпня 1941 покінчила життя самогубством (повісилася) в будинку Бродельщікових, куди разом із сином була визначена на постій. Похована велика поетеса в місті Єлабуга на Петропавлівському кладовищі.
Сердце Гринева не на месте. Он понимает, что если солдаты узнают, что Маша здесь и жива, ей не избежать расправы, тем более что Швабрин принял сторону повстанцев. Он знает, что любимая скрывается в доме у попадьи. Вечером пришли казаки, присланные отвести его к Пугачеву. Хоть Петр и не принял предложения Лжецаря о всяческих почестях за присягу, разговор между мятежником и офицером состоялся доброжелательный. Пугачев помнил добро и теперь даровал в ответ Петру свободу.
<span> Распутин родился 15 марта в селе Усть-Уда Иркутской области в крестьянской семье . После школы поступил на историке-филологический факультет Иркутского университета . </span>
<span>Обидва вони пожертвували собою заради людей подарувавши їм вогонь.
За те, що Прометей вкрав вогонь він був прикутий до скелі і орел клював його печінку А Данко сам вирвав з грудей палаюче серце щоб люди не відчували страху
</span>
Паэме Я.Купалы «Курган» паказаны вобраз гусляра. Гэта стары чалавек,
падуладны князю. Пра талент гусляра ведалі па ўсім свеце. Гусляр быў
любімым і прызнаным у народзе. Ён быў чалавекам з вельмі чуйнай душою,
здольны глыбей адчуваць, бачыць, усведамляць жыццё і з захапленнем
расказваць пра гэта ў сваёй музыцы. У песнях гусляра апявалася цяжкае
сялянскае жыццё і ў той жа час адчувалася спадзяванне на шчасце і лепшую
долю. Сіла ўздзеяння мастацтва гусляра была настолькі вялікая, што ёй
захапляліся не толькі людзі, але нават і ўсё жывое, прырода.
Гусляр — прыгонны чалавек, уласнасць князя, аднак ён мае сваю годнасць, погляды на жыццё, мужнасць. Апрануты гусляр, як звычайны селянін, носіць світку, здаецца, нічым не выдзяляецца сярод іншых, але ў яго «задумных вачах незвычайны агонь». Гэты агонь у вачах не прыніжанага, забітага чалавека, а мудрага старца, які за сваё жыццё пабачыў і зведаў многа. Ён мае свой погляд на свет і людзей, на грамадскія праблемы, выражае ідэалы «цемры сярмяжнай». У сваіх песнях гусляр нёс людзям праўду пра іх жыццё, таму «песня-дума за сэрца хапала». Слухаючы гусляра, сялянам здавалася, што кожны ў рэшце рэшт знойдзе сваё шчасце і «папараць-кветку».
На вяселлі княжацкай дачкі гусляр вырашыў сказаць праўду пра князя і яго багацце. Гусляр ведаў на што ідзе. Ён адмовіўся ад «поўных гуслі дукатаў».
<span> Скурганіў бы душу чырванцом тваім я,
</span>