Прозвенел звонок деткам пора на урок снежинки как слезинки капают кружаться будет туго с вьюгой с юга ждём свой дом
Катерина Петровна живёт без излишеств, аккуратно, окно её опрятно, и она продуманно его утепляет: «Мох сырость засасывает. Уголёк обмёрзнуть стеклу не даёт, а рябина от угару».
В сцене, когда к Вите домой приходит учитель, мы видим ещё одну сторону характера бабушки – она гостеприимна, доброжелательна к людям. Катерина Петровна угощает учителя чаем, ставит на стол все угощения, какие только возможны в деревне, ведёт беседы.
Важно, что учитель – очень уважаемый в деревне человек, он владеет грамотой и учит детей. Учитель также помогает и взрослым жителям деревни – он исправляет дядю Левонтия, помогает писать нужные документы. За его доброжелательность он не остаётся без благодарности – учителю помогают дровами, а Катерина Петровна заговаривает пупок их маленькому ребёнку.
<span>Я вважаю, що кожен вільний обирати, що саме для нього означає жити. Одні вважають, що жити — значить мислити, інші думають, що любити, а багато хто й справді переконаний у тому, що жити — значить боротися. Чому ж остання думка може бути слушною? </span>
<span>На мій погляд, вона виникла з життєвого досвіду. Адже людині завжди доводиться боротися: за життя, за здоров'я, за місце під сонцем тощо. Іноді доводиться боротися і з самим собою — зі своїми вадами, лінощами, зневірою. Це підтверджує думку, що жити — значить боротися. </span>
<span>Яскравим прикладом цього є вірш Лесі Українки "Contra spem spero!" у якому висловлено рішучість боротися з усіма негараздами і перемагати. Багато хто пам'ятає переконливі рядки: "Так! я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити!" У тому, що це не просто декларація, можна переконатися на прикладі життя цієї великої жінки. Адже їй довелося боротися і з хворобою, і з безнадією, і з жалісливими поглядами рідних і знайомих, що не дуже вірили в майбутнє такої хворої дівчинки. Але сила духу в ній виявилася неабияка. Вона виборола в життя право на щастя, та навіть більше, на літературне визнання, славу, </span>
<span>Така позиція завжди викликає повагу. Так само мислив і чинив герой роману Івана Багряного "Тигролови". Григорій Многогрішний боровся за людську гідність і честь, а тому зважився тікати зі страшного потяга. Та й надалі його життя — це була боротьба. Інакше б він не вижив. І таких прикладів багато і в літературі, і в житті. </span>
<span>Отже, це свідчить, що жити — значить боротися.
</span>
1. Калашников выходит на кулачный бой, чтобы отстоять честь своей семьи, он кланяется сначала царю, потом «святым церквам», «а потом всему народу русскому».
Кирибеевич очень самоуверен и ведет себя как бахвал:
"Присмирели, небось, призадумались!
Так и быть, обещаюсь, для праздника,
Отпущу живого с покаянием,
Лишь потешу царя нашего батюшку".
Извини, но я только на этот вопрос знаю ответ. Надеюсь, что хоть немного помогла)