Стихотворение Пушкина «Цветы последние милей…» посвящено близкой подруге поэта – Прасковье Александровне Осиповой. Эта помещица жила в Тригорском, которое находилось по соседству с Михайловским. Впервые Пушкин повстречался с Осиповой, когда отбывал ссылку в имении родителей. В творчестве поэта Прасковья Александровна сыграла значительную роль. В произведениях Пушкина упоминание о ней встречается более ста раз. Поэт ласково обращался к женщине – «милая старушка», а Осипова называла Александра Сергеевича – «сын моего сердца».
Когда актеры так говорят , это создает больше выразительности и людям интересней наблюдать за ним
Значения слов: грива, саранча, рогожа, смекнуть, дозорный, лапти, яхонт, тужить, бес, намеднишняя, лукошко, городничий, великоду
sergeycherepin [6]
Гри́ва — длинные волосы, покрывающие шею и спину некоторых млекопитающих, также называют гривой длинные густые волосы у человека.
Саранча- род чешуекрылых насекомых,поедающих кукурузу.
Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це
тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й
страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики
Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на
відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки
холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих,
хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і
справедливість.
Основна думка: людське життя - це живий біль,
жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки
письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої»
людської душі.
Жанр: громадянська лірика
Римування: перехресне
Віршований розмір:ямб
Художні особливості твору:
метафори - росила землю кров, мовчи, душе
епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний
риторичні окличні речення-
Наш біль — рядки холодних слів!
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Забудь про ті натхненні свята.
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
— Агов!
О, тихше!
- Біль не вщух!
Риторичні звертання
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,
Людське
життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров
боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні
історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для
ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її
ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати
людські почування, історію «підтятої» людської душі.
На відстані
все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім
історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але
для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, —
це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть
жити «серед родючих вільних нив», не забували цього.