Людське життя.. . Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, їх мільйони.. . усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом. Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у пісні "Два кольори" - «червоне - то любов, а чорне - то журба». Бо й справді,кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Стежина життя.. . Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть» . Важко розмірковувати про людське життя, адже це настільки багатогранне явище, що ніяких слів не вистачить, щоб розкрити його сутність. Найвидатніші філософи в усі часи намагалися зробити це, проте, як на мене, найкраще це вдалося митцям, які за допомогою мови образів, звуків, фарб наближаються до розгадки великої таємниці життя. Життя – найбільша цінність. Саме тому настільки вражають випадки, коли людина свідомо приносить життя у дар іншим. Так вчиняли герої-бійці підчас Великої Вітчизняної Війни, а до них – герої українського народу, що боролися як могли за свободу та незалежність нашої Батьківщини, право свого народу на самобутність, щасливе майбутнє свої дітей. Життя видатних особистостей – митців, науковців, громадських діячів, вчителів, лікарів – це постійний, щоденний дар суспільству й людству в цілому. Згадаємо Марію та П’єра Кюрі,вчених, які відкрили радіоактивність радію та полонію, та були першими добровільними жертвами опромінення, бо не відмовилися від експериментів, хоча й усвідомлювали небезпеку для свого здоров’я. Часто виходить так, що людина починає розуміти безцінність життя, коли стоїть перед обличчям смерті. А найбільше захоплення викликає мужність людини жити та творити, коли вона невиліковно хвора. Прикладом цього може бути життя видатної української поетеси, драматурга, перекладачки Лесі Українки. Жага до життя, сильна воля поетеси виявляється в її автобіографічній поезії «Contra spem spero»,де звучать такі рядки: Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи сумні! Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. <span>Отже, можна зробити висновок, що життя – це дарунок долі,яким людина має мудро та розважливо розпорядитися. Незважаючи на те, що інколи настають важкі часи, у житті також повно приємних речей, які ми маємо цінувати. У кожного є вибір, кожен може досягти успіху, треба лише старанно працювати. І можливо, через багато років і наш життєвий шлях ставитимуть у приклад наступним поколінням.</span>
Никита с Яной Вы в начале Была любящая пара Без зазрения ходили и в театр и в кино На метро в таксон катались Обнимальсь целовались В общем было как должно
<span>1) Визит Печорина в
Пятигорск, встреча с Грушницким</span> 2) Печорин и Грушницкий на балу
3) Грушницкий пускает сплетни о Печорине и княжне Мерии
4) Месть Печорина вызваная к Грушницкому
5) Мери влюбляется в Печорина
6) Дуэть между Печориным и Гружницким
7) Победа Печёрина, гибель Грушницкого
8) Печёрин остаётся один.
Итак, в движении, развитии находится не только Россия, но и сам автор. Судьба его неразрывно связывается с судьбой поэмы и судьбой страны. «Мертвые души» должны были разрешить загадку исторического предназначения России и загадку жизни их автора. Отсюда – патетическое обращение Гоголя к России: «Русь! Чего же ты хочешь от меня? Какая непостижимая связь таится между нами? Что глядишь ты так, и зачем все, что ни есть в тебе, обратило на меня полные ожиданья очи?» Типаж, представляющий Россию, весьма разнообразен. От малолетней девочки Пелагеи до безымянных, умерших или беглых, работников Собакевича и Плюшкина, которые не действуют, а лишь мимоходом упоминаются, перед нами проходит обширная галерея персонажей, многоцветный образ народной России.
Широкий размах души, природная сметка, мастеровитость, богатырская удаль, чуткость к слову, разящему, меткому, - в этом и во многом другом проявляется у Гоголя истинная душа народРазмышляя над образом России в поэме «Мертвые души», я бы сделал такой вывод: отбросив все «лирические моменты», это произведение представляет собой прекрасное руководство по изучению России начала XIX века с точки зрения гражданской, политической, религиозной, философской и экономической. Не нужны толстые тома исторических энциклопедий. Нужно всего лишь прочитать «Мертвых душ».
В страданиях героини виноват Петербургский франт ,которому бабулька одолжил деньги.Она хорошо знала его мать и доверилась ему.А франт вел разгульную жизнь,входил в доверие к людям,брал деньги и не возвращал.