В тридевятом царстве, в тридесятом государстве жили-были король с королевой. И была у них доченька, очень весёлая и шустрая девочка. Однажды она играла в царском саду, прыгала через ручейки, и подвернула ножку. После этого она не могла ходить. Много к ним приходило докторов но, ни кто не смог ей помочь. Однажды к ним пришла добрая волшебница. Она сказала, что девочке поможет только золотой сапожок. Король издал указ: «Кто принесет золотой сапожок и излечит мою дочь, станет главным министром и моим первым помощником »...
Все слышали указ короля и отправились на поиски золотого сапожка. Только Иванушка-лесоруб не слышал указ короля, он работал в лесу. Много дров он нарубил, ноша была тяжела. Шел он, шел, оступился и подвернул ногу. Оставив дрова в лесу, хромая побрел домой. Шел Иванушка медленно из-за боли в ноге. Стало темнеть, он заплутал и набрел на избушку. В этой избушке жила бабушка-Галушка. Она попросила Ивана нарубить дров и истопить печь. Он сказал ей, что подвернул ногу и не сможет ей помочь.
Бабушка-Галушка подошла к Ивану-лесорубу и сказала: «Я вижу, что ты добрый человек и не обманываешь меня. Я помогу тебе, держи золотой сапожок и одень его на больную ногу». Одел Иван сапожок и понял, что нога его здорова. Обрадовался лесоруб и побежал за дровами, вернулся к бабушке, истопил ей печь. Бабушка-Галушка была очень рада, что к ней забрел такой добрый молодец, и поблагодарила его: «Уже темно и холодно. Держи волшебные сани, они тебя и твою ношу унесут домой. Будь счастлив». По дороге домой лесоруб услышал про царскую беду.
Не медля ни минуты, он отправился к королю. Отдал ему золотой сапожок. Царь приказал слугам отнести сапожок дочери. Через несколько минут к нему прибежала доченька – веселая и здоровая.
Король сдержал свое обещание, и Иван-лесоруб стал главным министром и первым помощником короля.
После того,как мою сестру закрыли в комнате, она попросила меня положить кольцо в дупло.Я выполнил просьбу,но у этого Дуба был рыжеволосый мальчишка,который хотел украсть кольцо.Я из за этого поднял шум.И меня и того мальчишку отвели на разговор с моим отцом.
ну как то так.
Забыла не мног.Давно читали.
Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін.
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.
Усе можливе в цьому світі! Головне — вірити...
Милосердие - это милое сердце, а значит, чуткое и отзывчивое. Такое сердце присуще только людям, способным сопереживать и сочувствовать. Милосердных людей волнуют проблемы бездомных, они никогда не пройдут мимо нуждающегося, всегда протянут руку помощи старикам и инвалидам, обязательно посетят детские дома и подарят свою любовь и ласку брошенным детям. Это люди, которые не бросят в беде не только человека, но и обездоленное животное.Каждый человек понимает милосердие по своему. Как по мне, то это гуманность, доброта, умение почувствовать чужую боль, но не только почувствовать, но и попробовать облегчить ее.Милосердие - это замечательное качество человека, которое увы, все реже встречается. Сегодня все чаще увидишь, как люди проходят мимо того, кто упал и не может встать, все чаще мы видим, как люди издеваются над животными. При этом само милосердие стали подменять неким прототипом именуемым благотворительностью, тем самым соизмеряя милосердие со звонкой монетой. А ведь для того чтобы проявить данное качество, деньги и не нужны по-большому счету. Порой достаточно поговорить, дать совет, подставить плечо, протянуть руку, отвлечь от мыслей, чтобы другому человеку стало лучше, чтобы он почувствовал поддержку.