<em>выбрала три, которые понравились больше всего. Сразу говорю, что хокку не мои!</em>
1) Весна, пошла вон!
Слава летнему зною!
Едем на море!
2) Светает. В саду
Защебетали птицы.
Ночь уже прошла.
3) Дождусь тумана,
На соседский огород
Тихо выползу.. .
Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін.
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.
Усе можливе в цьому світі! Головне — вірити...
аот
Судьба Герасима, главного героя рассказа И. Тургенева «Муму», очень печальна.
С рождения Герасим был лишен шанса на счастливую жизнь. Он родился глухонемым, и поэтому люди мало общались с ним. Жизнь его была одинокой, радость он находил только в физическом труде в деревне. Потом по прихоти барыни, его увезли в город и назначили дворником. Сначала Герасиму было скучно и непривычно жить в городе у барыни, но потом он привык. Главный герой был большого роста и обладал богатырской силой. Еще он был трудолюбивым, старательным, за что барыня высоко его ценила и даже не обращала внимания на то, что дворовые люди иногда жаловались на него.
Во время жизни у барыни, в судьбе Герасима произошли два главных события, которые заставили его сбежать назад в деревню. Сначала Герасиму очень понравилась прачка Татьяна, он стал ухаживать за ней, дарить ей подарки. Но барыне взбрело в голову выдать Татьяну замуж за пьяницу Капитона. Для Герасима это был удар, но он его выдержал и смерился с тем, что ему не суждено стать мужем Татьяны. Главный герой только стал более угрюмым. Потом он спас маленького щенка, который чуть не утонул в реке. Забота о собачке, которую назвали Муму, растопила сердце Герасима, у него появился смысл жизнь. Но барыня, вновь вмешалась в его жизнь. В один из дней она заметила собаку, хотела ее погладить, но ласковая ко всем Муму, чуть не укусила барыню, и та приказала избавиться от собаки. Дворовые боялись забирать Муму у Герасима, но хитростью им удалось это сделать. Герасим весь день бегал по Москве в поисках совей любимицы. Герасим так и не смог найти собаку и был очень печальным. Потом Муму сбежала и вернулась к хозяину, но ее судьба была уже решена. По прихоти барыни Герасим утопил свою любимицу. После этого он сбежал из города в деревню. Он вновь обрел свободу от капризов хозяйки, но навсегда остался одинок.
Мне очень жаль главного героя, ведь он своими руками убил единственное существо, которое любило его. Почему он сам убил Муму? Возможно, Герасим понял, что увези он Муму подальше, она все равно вернулась бы назад. Хотя к этому времени, барыня уже могла позабыть о своей прихоти. Да и Герасим мог сбежать в деревню с Муму.
Звонок,горн,лязг,звон,
дядя Тимура капитан
дочь лейтенанта Павлова
брат Гейки сержант
потому что команда Тимура помогала людям а шайка Квакина наоборот вредила