Ответ:
Объяснение:
Поема складається із вступу, 11-ти основних розділів, «Епілогу», прозової передмови і «Приписів». Вступ і «Епілог» є композиційним обрамленням поеми. У вступі поет декларує свій ідейний задум — оспівати гайдамаків. Тут він утверджує ідею народності літератури і право українського письменства на існування та розвиток.
Кожен розділ поеми сповнений драматичного напруження. На відміну від багатьох тогочасних драматичних поем, у Шевченка, як і в письменників-декабристів, як і в Олександра Пушкіна, романтична лінія на другому плані. Поет докладно вмотивовує події Коліївщини як великого народно-визвольного руху. Гайдамаки виступають у поемі, вперше в світовій літературі, справжніми творцями історії. Це найповніше розкривається в розділах «Треті півні», «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці», «Гонта в Умані» та інших. Шевченко майстерно зобразив картини передгроззя, наростання народного гніву. Напруженість збільшується з кожним розділом, швидка зміна подій створює відчуття руху. Події подано в широкому епічному плані.
Відповідь:Синій птах – символ щастя.
1.Свиня Манюня у метро під свинарником 2. Бій биків з участю корови Контрибуції 3. Пригоди у Києві 4. Екзамен. Переекзаменовка 5. Ява-Кукурудзо шукає острів 6. Порятунок Собакевича з колодязя 7. Утопленик. Незнайомець з тринадцятої квартири 8. Добрий Максим Валерянович 9. Нічні пригоди у печері 10. Розкрита таємниця годинника 11. Дива діда Соломона 12. Лихо в селі 13. Відважний Ява 14. Трое невідомих 15. Весілля вчительки і лейтинанта
Експозиція- Олександер Великий весь світ звоював І отсе в Вавілоні, мов бог раював. А побожний аскет вік в пустині прожив Зав’язка- На ж тобі сей малий золотистий горіх. Розвиток дії- Кульмінація- А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі! Ні, богине! Візьми свій дарунок назад! Розв’язка- Прояснів його ум, серце збулось химер, А в опівніч саму Олександер умер.
Мелашка дуже красива дівчина, яка відразу припадає до серця Лаврінові. Вона із багатодітної сім'ї, не дуже заможної, спокійна та привітна. Але коли вона повертається з Києва, то стає схожа на Мотрю. Вона дуже кардинально змінюється: спершу Мелашка й слова поперек не могла сказати Кайдашисі, а потім вже відповідала їй як Мотря. Та Мелашка на фоні Мотрі була ще привітнішою, ніж Мотря.<span>Тільки раз автор порівняв Мелашку з вовчицею, коли вона обороняла своїх дітей. Хоча ця характеристика й знижена, проте своєї привабливості Мелашка все ж не втрачає. Зверніть увагу, незважаючи на те, що Кайдашиха точила Мелашку, </span><em>«як вода камінь»</em><span>, а Мотря </span><em>«підкопувалась під неї, мов річка під крутий берег»</em><span>, вона все ж не уподібнюється до них, не втрачає людської подоби, а йде на прощу до Києва й залишається там у проскурниці. Мелашка гірко сумує за Лавріном, глибоким ліризмом сповнені її почуття до нього: </span><em>«Не жаль мені ні села, ні</em> <em>роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами»</em><span>.</span>