Смотря какое это произведение. Я думаю любовь, семья... Или уединение, скрытость от иного мира...
1) я считаю, что на чужом несчастье своего собственного не построить
2) рассуждай, неужели герои будут счастливы если он разрушит семью друга, ребёнок будет в неблагополучной семье,
3) Дмитрий Луганович и Анна Алексеевна хорошо относились к Алехину, если бы Алехин разрушил их брак , он совершил бы предательство по отношению другу, Луганович помогал ему очень часто, в том числе и материально, это же не честно4) Анна Алексеевна и Павел Константинович осознавали всю ответственность перед домом, своей семьёй, и перед обществом ( а между прочим тогда это считалось безнравственным и просто неприличным) 5) кому было бы лучше от того, что герои признались в своих чувствах? я считаю, что они должны радоваться встречам, общению, тому что могут видеть друг друга...<span>это лично моё мнение, а вообще я когда сочинение писала, что-то в интернете подсмотрела и вставила... </span>
Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/mistse-dlya-drakona-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua