Всеосяжне почуття братерства і взаємної любові виявляється в наших добрих справах. Це можуть бути відвідини хворих людей, допомога бездомним, сиротам, тим, хто впав у відчай, хто втратив людську гідність.Світ Існує завдяки любові. Саме любов спонукає чинити добрі справи, надихає поетів, змінює саму людину, робить її піднесеною, гарнішою, сильнішою, добрішою.Любов - почуття світле, святе почуття. Від материнського тепла проростає любов до землі, до людей. Саме так, від подарованого нам материнського тепла, від материнської любові, ніжності ми або виростаємо з вмінням любити, або ми позбавлені цього почуття. І чим більше я живу на світі, тим більше переконуюсь, що не кожній людині це дано. Взагалі велика заслуга наших матерів в тому, що вони прищеплюють нам, виховують в нас людяність.
Виростаючи, ми протягом свого життя долаємо і душевну втому, і тимчасові розчарування, й інші нелегкі життєві труднощі, але лише нашого серця „торкається" кохання - все для нас з того часу набуває іншого змісту. Виростають крила, хочеться творити добро, обійняти весь світ, захистите скривджених і ображених. Ми переживаємо душевне потрясіння, захоплення.Окрім любові між чоловіком і жінкою, матір'ю і дитиною існує ще велика любов до своєї країна, свого народу, його культури, традицій. Існує, на мій погляд, мудра думка російського вченого, академіка Дмитра Лихачова, що в людині потрібно любити людину.
Роздуми над сторінками роману "Євгеній Онєгін"
"Євгеній Онєгін" - роман у віршах великого російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна - є перлиною словесності, без знання якої неможливо уявити себе сучасній людині. Іншими словами, це - класика.
Часи змінилися, і люди змінилися теж. І не дивно, що тепер, читаючи цей роман, сучасні люди скоріш за все сприймають його не так, як сучасники Пушкіна. Насамперед це стосується головного героя роману - Євгенія Онєгіна.
Розповідь в романі ведется від автора, який називає себе добрим приятелем Євгенія. У самому романі він указує на свою схожість з героєм: "Обидва пристрасті ми знали. Обох життя гнітило нас; В серцях огонь юнацький згас; Обох підступно чатували Злоба Фортуни і людська У самім розцвіті віка." Деякі дослідники пишуть, що і Онєгіна Пушкін частково писав з себе. Я вважаю, що з цим можно погодитися, але ж частково. Якщо пошукати, у них можна знайти схожі риси.
Як відомо, Олександр Сергійович Пушкін працював над "Онєгіним" в 1823-1830 роках, тобто герой роману був приблизно його однолітком. Онєгіну - 26 років ("Доживши марно, без трудів До двадцяти шести років. Літа пройшовши невеселі Без служби, без жони, без діл. Не знав, де діти решту сил.").
Схоже у них і походження - обидва дворяни, і спосіб життя. Світські розваги та любовні інтриги були частиною життя обох, принаймні, у Петербурзі. Але тут є відмінність, що є дуже важливою, як на мене.
Пушкін був талановитим поетом. Він був творцем! Онєгін творцем не був. Пушкін писав, що герой спробував зайнятися письменництвом, але наполеглива праця здавалася йому нудною і нічого з-під його пера не вийшло.
Пушкін був унікальним, а Онєгін - типовим представником свого класу, тобто одним з багатьох. У цьому, на мій погляд, полягає найбільша різниця між ними.
Самовар конечножи!
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!?!!???!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
1) В первом действии Фамусов говорит Софье брать пример с отца. Говорил
фразу известен я монашеским поведением, а сам жался к лизе, когда та
стояла за дверью Софьи и караулила чтоб отец не застукал Софью и
Молчанина
2) О Фамусове Гоголь замечает: «Тип Фамусова так же глубоко постигнут...
как хвастается Простакова своим невежеством, он хвастается
полупросвещением, как собственным, так и всего того сословия, к которому
принадлежит: хвастается тем, что московские девицы верхние выводят
нотки, словечка два не скажут, все с ужимкой; что дверь у него отперта
для всех, как званых, так и незваных, особенно для иностранных; что
канцелярия у него набита ничего не делающей родней. Он и благопристойный
степенный человек, и волокита, и читает мораль, и мастер так пообедать,
что в три дни не сварится. Он даже вольнодумец, если соберется с
подобными себе стариками, и в то же время готов не допустить на выстрел к
столицам молодых вольнодумцев, именем которых честит всех, кто не
подчинился принятым светским обычаям их общества».