Каждый из нас нуждается в друге, который всегда будет рядом и поможет в трудную минуту, которому ты можешь доверить все свои секреты.Есть такая пословица:"Друг познается в беде" и это действительно так.Иногда дружба может оказаться пустым звуком и только пройдя через испытания можно доказать, что ваша дружба действительно существует.
Настоящий друг всегда будет с тобой, всегда поможет, никогда не будет осуждать тебя, поможет отстоять твою точку зрения, всегда будет на твоей стороне.Все это он будет делать с удовольствием, потому что мысль о помощи своему другу для него очень приятна.Даже в самых сложных ситуациях друг не оставит тебя одного.
Дружба очень важна для каждого, ведь это опора и поддержка, но иногда нужно быть уверенным, что это настоящая дружба.
Друг познаётся в беде.
Любий Михайлик,
хочу виразити тобі велике спасибі,за те,що я провела гарно провела свій час читаючи повість Гуси лебеді летять. Я переживала за тебе і уважно слідкувала за усіма твоїми пригодами. Неможливо передати ті відчуття,які пережила я, під час читання повісті.
Для мене ти справжній взірець,адже у твоїй ще маленький душі, стільки любові, щирості милосердя,розуміння. Ти- справжній друг, і старанний учень,люблячий син і відповідальний член суспільства.
Я би хотіла стати схожою на тебе.
Поль Верлен коротка біографія Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть»
1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 – Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож – до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях
1.Мечтая стать поэтом, Сергей Есенин очень рано покинул родное село Константиново и отправился покорять Москву, не подозревая о том, что будет тосковать по родному краю.
2.Это стихотворение о родине, о возвращении странника после долгих скитаний на родину, что тоже является одним из любимых есенинских мотивов. В стихотворение «Мелколесье. Степь и дали», в котором автор в очередной раз признается в любви к русской земле и осознает, что по сравнению с этим всепоглощающим чувством его творческие успехи попросту меркнут. «Неприглядная дорога», по которой ему довелось возвращаться в Константиново.
Начинается оно описанием придорожного пейзажа, невзрачного, незатейливого:
Мелколесье. Степь и дали.
Свет луны во все концы.
Но этот простой русский пейзаж волнует сердце лирического героя, который отождествляется с самим автором:
Вот опять вдруг зарыдали
Разливные бубенцы.
(Одушевленность, олицетворение)
Самым ярким воспоминанием детства для Есенина являются перелив бубенцов в конской упряжке и звуки гармошки. Такое сравнение не является случайным, так как именно переборы гармони вызывают в душе русского человека целую гамму самых противоречивых чувств. Для Есенина они символизируют молодецкую удаль и безрассудство, поэтому в своем стихотворении автор отмечает, что под «вой» гармошки «не одна лихая слава пропадала трын-травой». Этой фразой поэт хочет подчеркнуть, что готов отказаться от всего, что сумел достичь, ради прежней жизни, наполненной радостью и безмятежностью.
Обращаясь к исторической тематике, Александр Сергеевич Пушкин пишет поэму «Полтава». Произведение написано в 1828 году. В этот период поэт был увлечен личностью Петра I, его военными победами.
В поэме «Полтава» А.С. Пушкин создает образ Петра, гениального полководца, который своей деятельностью притягивает простых русских солдат. Внешность царя примечательна. Перед решающим Полтавским боем со шведами весь облик Петра говорит о его готовности к решающей схватке. Сам Бог руководит его действиями:
Тогда-то свыше вдохновенный
Раздался звучный глас Петра:
«За дело, с Богом!»
Характеризуя царя-полководца, Пушкин одновременно использует антонимы, показывая тем самым «божью грозу» для шведов и мудрого военного начальника для русских воинов:
…Выходит Петр. Его глаза
Сияют. Лик его ужасен.
Движенья быстры. Он прекрасен,
Он весь, как божия гроза.
Непосредственно во время Полтавского боя Петр сам принимает участие в сражении: «он промчался пред полками, могущ и радостен, как бой», воодушевляя своим личным примером полк.