Основною темою літературної творчості Генріха Белля стала тема війни. І це зовсім не випадково, адже саме трагічні фронтові події, що випали на долю письменника за тій шість років, які він був на фронтах Другої світової війни, визначили сенс його життя і творчої діяльності.Тема війни стала головною і в одному з найвидатніших творів Генріха Белля – оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Незвичайну назву для цього твору письменник узяв із давньогрецького епіграфа-двовірша про битву у Фермопольській ущелині. Саме там, захищаючи рідну землю, загинули відважні спартанські воїни царя Леоніда. У Німеччині цей вірш став відомий завдяки його перекладу Фрідріхом Шиллером: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон».Слід сказати, що у всі часи спартанці були прикладом відданості Батьківщині, витримки, волі і мужності. Ці воїни-патріоти фізичну і моральну загартованість отримували в спеціальних спартанських школах, про які ходять легенди й сьогодні.Фашистське керівництво тридцятих років минулого століття лицемірно ототожнювало шовіністичне виховання свого народу з системою патріотичного спартанського виховання. Фашисти на чолі з Гітлером мріяли про владу над усім світом і вкладали у вихованців культ зневаги до людей інших націй, культ грубої сили, вони готували німецьку молодь до поневолення Європи, а потім і усього світу.Генріх Белль спеціально не закінчив фрази із давньогрецького вірша, яку виніс у заголовок оповідання. Головний герой твору, юнак, який на початок війни був ще школярем, так і не встиг дописати цього вірша на шкільній дошці, бо був мобілізований в армію і відправлений на фронт. Там він став не героєм подібно спартанців, що захищали Батьківщину, а «гарматним м’ясом» у боротьбі фашистського режиму за світове панування.Але якщо спартанці віддали своє життя заради благородної мети – захисту своєї вітчизни, то німецька молодь, яка не по своїй волі опинилися на фронтах найкривавішої в історії людства війні, лише скалічила себе, обманута пропагандистськими ідеями про справедливість загарбницької політики влади.Зображення скаліченого юнака, який пораненим потрапляє у власну гімназію, перетворену на шпиталь, його пригнічений стан і внутрішній монолог про брехливий патріотизм, повтори у описах, поступове впізнання юнаком гімназії, у якій він провчився 8 років – все це дає нам зрозуміти, що війна – це найбільше у світі антигуманне і протиприродне явище. Замість радощів життя і пізнання світу учорашній школяр отримує страшний життєвий удар і відчуває почуття, описані ще в «Апокаліпсисі»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, побажають умерти, але смерть утече од них».<span>Оповідання обривається зненацька, як зненацька обривається і його назва. Генріх Белль попереджує нас: якщо людство не змінить ставлення до життя, а кожен з нас не змінить своє ставлення до оточуючих, це відоме біблійне пророцтво пошириться на весь світ. А незміцнілі душі обманутих юнаків будуть приречені на трагізм існування...</span>
Жил-был в 21 веке богатырь. Звали его Даня. Жил он в городе-сталице Москве. Жил он не тужил. Но однажды по телеканалу "Первый" новости про свой город увидел. Показывали там, что на улице "Городская" дом горит. Не струсил наш богатырь. Собрался он, сел в свою машину и поехал туда. Приехал и начал с огнем бороться. Не поддаётся огонь силе богатырской. Начал наш богатырь Даня жителей из дома выносить. Вынес он всех на безопасное место и опять с огнем бороться начал. Поборол Даня огонь.
После прочтения произведения Льва Толстого «Бедные люди» в голове появляется масса различных вопросов. Тот, который я хочу поднять в этом сочинении, звучит так: что именно означает название рассказа? Что Лев Толстой имел в виду, когда назвал так свое произведение? На каком слове он сделал ударение – на слове «бедные» или на слове «люди»? Возможно, перестановка акцента поменяет смысл всего произведения.
На протяжении всего рассказа читатель напряжен. Какой будет развязка, как отреагирует муж Жанны на двух приёмышей в своей семье? Несмотря на то, что данное произведение Льва Толстого является довольно коротким, характеры главных героев раскрыты хорошо. Буквально по нескольким словам, сказанным о них, можно увидеть всю суть их жизни.
Симон. Как она стала вдовой? Может, её муж погиб в одной из бурь, вроде той, о которой говорилось в рассказе. Может, он умер от болезни, как умерла она. Много ли счастья узнала Симон за свою жизнь? Наверное, не больше, чем может узнать бедный человек. И не меньше, чем может узнать женщина, родившая ребенка. «Да, тяжело ей было умирать» — говорит о ней Жанна. Умирать тяжело всегда, но когда ты понимаешь, что от твоей жизни зависит жизнь твоих детей, это тяжелей втройне. Что она чувствовала, когда в последний раз укутывала своих спящих детей, не дай Бог никому никогда почувствовать.
Муж Жанны. Писатель даже не дал ему имени. Безымянный рыбак, высокий и смуглый, работающий весь день напролет. Таких было сотни, тысячи во все времена. Из поколения в поколение подобные мужчины воевали со стихией, чтобы прокормить себя и свою семью. Рыбаки в большинстве своем храбры, терпеливы и упорны – но у всех ли они настолько человечны, насколько оказался муж Жанны? Его жена боялась, что в бесконечной борьбе за выживание и пропитание, измотанный бедностью и тяжелым трудом, он потерял способность сострадать. К счастью, она ошиблась.
Жанна. Верная жена, любящая своего мужа. Она ждет его каждый день и никогда не может быть уверена, что он вернется домой. Жанна воспитывает пятеро детей и ведет хозяйство. Она отлично знает, каким адским трудом занимается её муж. И понимает, что их семья очень бедна. Кто бы имел право винить её, если она бы не взяла к себе сирот? Никто. Да вот только невозможно жить дальше, если знаешь, что в соседнем доме умирают от голода и холода дети. Если, конечно, в тебе осталось хоть что-то человеческое. Вот Жанна и не смогла просто пройти мимо. С одной стороны – её собственные дети могут голодать из-за двух приёмышей. А с другой стороны – повернись судьба по-другому, и это она лежала бы мертвая в избе, а рядом с ней спали её малыши.
Конфликт между долгом перед семьей и долгом перед собой, поднятый в этом рассказе, страшен. Разве может считаться нормальным, когда что-то отнимает у человека право на человечность и милосердие? Говорят, что бедность не порок – это ложь. Да, очень часто люди не виноваты в собственной бедности, в ней виновато устройство общества, при котором возможно разделение на разные социальные касты. С бедностью нужно бороться, это явление нужно лечить, как лечат раковые опухоли.
Так что же все-таки хотел сказать Лев Толстой, назвав свое произведение «Бедные люди»? Хотел ли он написать рассказ о том, как отвратительна бедность или о том, насколько человечны люди? Выражал ли он через название своё сочувствие героям? Или наоборот, подчеркивал, что даже в бедности человек способен оставаться человеком? К сожалению, у него мы это уже спросить не сможем, поэтому каждый сможет подчеркнуть в названии то слово, которое посчитает нужным.
Стихотворение "Пущину" написано Пушкиным 13 декабря 1826 года, накануне первой годовщины восстания декабристов. Посвящено оно лицейскому другу Александра Сергеевича Ивану Пущину, который для поэта всегда был и оставался самым близким другом. Стихотворение "Узник" было написано в 1822 году, когда Пушкин был сослан в ссылку на юг. Хотя он и не находился "за решеткой в темнице сырой", но чувствовал себя плененным.
Мы гуляли с другом по улице и слышим крики и видим дым мой друг побоялся и сбежал а дым шел из горящего дома а там лаяла собака и я героически спас ее