Спонукальні слова-речення виражають спонукання: наказ, заклик, прохання
тощо, одночасно вказуючи на емоційну реакцію мовця в певній ситуації. Функцію
таких речень виконують вигуки і близькі до них слова, зокрема геть, годі, гайда, гей,
марш, стоп, ура. караул, точка, шабаш, гвалт, цить, ну, ша, доволі та ін., наприклад:
Пані Наталя перша скочила з місця. — Гет ь! — скрикнула вона тонко й пронизувано. -
Геть!.. Вона ще дітей м ені поріже!.. Жени ї ї геть!.. (М. Коцюбинський); —Г оді! годі!
- кричав, переводячи духа, господар. — Музико! годі, перестань! (Панас Мирний); -
Отамане! — «Тут». — Гайда! (Б. Грінченко); — Матросе, Матросе, дивися! — «Цить»,
- відповів безгучним шепотом Матрос (І. Микитенко).
Своєрідними спонукальними словами-реченнями є звертання до свійських
тварин, наприклад: У дядька одна надія на коней: — Но, клят і! (Петро Панч); щ Тпру!
Д е ж це ми? (С. Скляренко); — В йо! — спокійно гукнув на коня! (М. Стельмах).
Заборонений плід найсмачніший
Існує думка що дзеркалом душі є очі людини. Але, в дійсності на основі здорового глузду, потрібно вважати, що дзеркалом душі є мова людини, а не її очі. Очі можуть обдурити, а от мова людини здатна більш точно підкреслити її духовну суть. Поки людина мовчить, вона закрита перед суспільством, і лише коли людина починає висловлювати свою думку або вести якийсь діалог, то тоді вже в якійсь мірі дійсно можна зрозуміти, який саме духовний рівень в даної людини.
Люди відчувають і усвідомлюють, що їм набагато легше перебувати в тому суспільстві, де навіть у розмовах панує духовна чистота і доброзичливість, ніж у тому суспільстві, де немає взаєморозуміння, взаємоповаги і панує негативна і злісна атмосфера.
Людині (пунктирна лінія) треба (пунктирна лінія) не фанатизм (линія) святих (хвиляста лінія) і героїв (пунктирна лінія),не вогонь (линія), який облікає (дві линії),а світло (линія) багаття (пунктирна линія), що гріє (дві линії) душу (пунктирна линія) щодня (пунктир-точка).
Надеюсь, вы разберетесь.
(Сначала слово, а в скобочках, как подчеркивать)