При Префиксальному способи творення до слова додаеться префикс , при суфиксальному способи додаеться суфикс.
Ответ:
З невихованості панів. Їх зверхності, яка в кінці кінців зіграла проти них самих.
Объяснение:
У гуморесці чумак ходив серед магазинів великого міста, хотів купити дьогтю. В рядках легко помітити, що в цих магазинах торгують золотом, сріблом, різними прикрасами - це доволі багаті крамниці, отже доволі багаті пани. В кожнім магазині чумак був привітним, доброзичливим. Проте його прохання у кожному магазині викликало лише сміх:
І в крамницях, куди глянеш,
– Сріблом-злотом сяє,
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!
Реготять дурні кацапи,
А він тілько сплюне
Та й до другої крамниці,
Багатшої, суне.
В самій багатшій сиділо двоє купців. Чумак й тут повів себе чемно, привітався та спитав за дьоготь. Проте тут купці вирішили над ним пожартувати: "Здесь не дьоготь – толькі дурні Адні продаються!"
Таким чином вони вирішили принизити чумака,проте усе сталось навпаки: А чумак їм: «То нівроку ж, Добре торгувалось, Що йно два вас таких гарних На продаж осталось».
Головною ідеєю автор виступає мудрість, кмітливість, вміння відстоювати свою гідність.
Цією гуморескою автор закликає не насміхатися з інших, бути приязним та привітним , не намагатися принизити чиюсь гідність, аби показати себе у кращому світлі.
Ранні роки<span>Іван Франко народився 27 серпня 1856-го року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині заможного селянина-коваля Якова Франка. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.</span><span>Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіянському монастирі Дрогобича (1864–1867).</span>Коли Іванові було дев’ять років, у 1865 році, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.Коли Іванові було 15 років, в 1872 році, померла мати. Вихованням дітей стала займатися мачуха.<span>1875-го року закінчив Дрогобицьку гімназію (нині — Дрогобицький педагогічний університет).Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством. З свого заробітку виділяє гроші на книжки для особистої бібліотеки.</span><span>У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка («Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben») художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями, моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам'ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. Серед його лектури у цей час були твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).</span><span>Восени 1875-го року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства.[1] Під час навчання матеріальну допомогу Івану Франку надавав Омелян Партицький.[2]. </span>Перший період творчості<span>Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., повісті «Boa constrictor» (1881),«Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей.</span>
Метафори: «серденько моє», «очі вкоротили вік», «очі навчились зводить людей». Епітет: «пісня люба… мила», «очі дівочі темні… ясні». Повтори: «…очі, очі, очі…». Порівняння: «темні, як нічка», «ясні, як день». Звертання: «Ви ж мені, очі…».
Хто смакує
Любо нам,
І дорослим , і дітям,
Бо стільки праці потребував?