«СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ» Цитатна характеристика Ігоря і Всеволода
Князь Ігор Святославич
Готовий віддати життя за свободу Батьківщини:
"Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую".
Благородний, хоробрий, не боїться смерті:
"Браття і дружино! Лучче ж убитим бути, аніж полоненим бути"
Не відділяє себе від своєї дружини:
"Хочу бо, — сказав [вiн], — списа переломити кiнець поля Половецького; з вами, русичi, хочу голову свою положити, або напитися шоломом з Дону!"
Князь Всеволод Святославич, брат Ігоря:
Хоробрий воїн
"Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там і лежать погані голови половецькії. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії тобою, яр—туре Всеволоде!"
Любить свого брата:
"Один брат [у мене], один світ світлий — ти, Ігорю! Обидва ми Святославичі!"
Ніщо в природі не зникає безслідно, окрім довкілля навколо нас.
Хто з дерева кору знімає, той його вбиває.
Одна людина залишає в лісі слід, сто чоловік – стежки, тисяча – пустелю.
Не мудро зрубати, мудро виростити.
Грицько - сирота, жвавий, моторний, непосидючий, гарячковитий, має зіркі очі, знає татарську мову, пасе панську і селянську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик.
Санько - єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає, мрійливий, спокійний, розважливий, визнає першість Грицика, має талант характерника,уміє подумки віддавати накази і навіювати прохання.
-Вірні друзі, ровесники, їм по 12 років, живуть у Воронівці. Сміливі, спостережливі, кмітливі, відчайдушні: володіють шаблею(дерев’яною),гарно на коні тримаються, у майбутньому стануть побратимами
Ти Микола,я Микола,
Оба- сьмо Миколы.
Тебе били коло церкви,
Мене- коло школи.
Били тебе коло церкви
Бо ти пив горiвку,
Мене били коло школи,
Боя мацав дiвку.
Не дарма всі люди визнають, що душа може бути як красивою, так і потворною. Звичайно, далеко не завжди вона є однозначною. Якщо взяти в якості прикладу якусь певну людину, то, напевно, можна прийти до висновку, що в її душі є одночасно щось красиве і некрасиве. Проте найвідоміші літературні автори можуть давати нам яскраві і гострі приклади. Здається, такі приклади містяться в оповіданні Володимира Винниченка «Федько-халамидник».Ключовими дійовими особами цього оповідання є Федько і Толік. Два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. Федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. Тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. Адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. У нього було мало спільного з Толіком, тому що Толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. Проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися.Одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. Толік провокував Федька перейти замерзлу водойму. Фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у Федька не вийде, він хоч раз у житті програє. Але Федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. Це в певному сенсі шокувало Толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. Але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. Федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на допомогу. Він міг загинути, але все-таки врятував Толіка. Більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. Батько його покарав, у Феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. А ось Толя був настільки потворним в душі, що попросив у Федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з Федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. Приклади цих двох хлопців дають чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі.<span>Подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. Я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. Світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. Звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання Володимира Винниченка</span>